Твір на тему: «Атмосфера в українській родині» за оповіданнями Степана Васильченка «Свекор» і «Басурмен»

Степан Васильченко усе своє життя працював вчителем і займався літературною діяльністю. Він з великою відповідальністю і любов’ю ставився і до своєї професії, і до своєї творчої діяльності. Його життєвим гаслом були слова: «Народ, на мою думку, більш достоїн того, щоб з нього брати теми для художніх творів».

Український народ у всі часи був наділений здатністю жартувати, поетичним світовідчуттям, тонким розумом, природним тактом і лагідністю. Маючи на увазі ці особливості українського національного характеру, Степан Васильченко змальовував комічні життєві ситуації, як, наприклад, у оповіданні «Басурмен», і створював образи українців, які мали почуття гумору, як у оповіданні «Свекор».

В оповіданні «Свекор» йде мова про малого Василька, який через його сердите «старування» «завжди викликав усмішку у дорослих», за що й отримав прізвисько «свекор». У родині хлопчика звикли до цієї вади сина та ставилися до неї іронічно.

Читаючи оповідання, наче потрапляєш у мудру та лагідну атмосферу простої української родини, де панують любов, піклування і незле кепкування над «старечою» розсудливістю Василька. Батьки хлопчика розуміли, що на нього не вплинеш гриманням та осудом, тому до розуміння «свекра» та признання ним через сльози «Я ма-а-лий ще!» доводили його жартівливими хитрощами.

Неможливо без усмішки читати й оповідання «Басурмен». У цьому творі хоч і описується усього один незначний епізод сварки маленького Семена з матір’ю, але в кожному рядку оповідання відчувається велика народна мудрість, родинне тепло і лагідний гумор. Стає зрозумілим, що мати хоча і лаялася на «бусурмена», бо хлопчик не хотів молитися, але усім серцем намагалася дати йому розуму. Вона залякувала Семена пеклом, називаючи його «хрещеною тварюкою», але тут же «лагідним, тихим голосом» застерігала сина від пекельних мук. Ось і виходить, що і сердиті материні слова, і виганяння з хати до «бусурменів», і лупцювання за цигарки — все це було викликано материнським хвилюванням за рідного сина, за його майбутнє і його душу. Тому «могучі дрібні передзвони радісного нового паламаря», яким у власній уяві стає «бусурмен» Семен, озиваються у нашому серці щасливим сподіванням.

Степан Васильченко — справжній майстер невеликої повісті та короткої новели. В основі більшості його творів лежать невеличкі побутові психологічні конфлікти. Але в той же час його оповідання відрізняються внутрішньою делікатністю, тонким психологізмом, доброзичливим гумором, душевністю і щирістю. Головна ознака творів С. Васильченко — безмежна правдивість зображуваного життя.