Твір на тему: «Втратити завжди простіше»

Справді: від великого до смішного всього-на-всього один крок. І те, що ще вчора здавалося прекрасним, сьогодні може перетворитися на сіру та непотрібну річ.

Так склалося й з Україною. Сотні років тому почалася її історія. Упродовж століть наші предки створювали звичаї, традиції та й, за великим рахунком, мову, солов’їну, неповторну, врешті-решт, унікальну. Але сьогодні можна простежити зовсім інше: Україна розірвана. Ми, патріоти, як звикли себе називати, по черзі кричимо про велику зовнішню загрозу – сусідку-агресорку – але навіть не задумуємося: чому все сталося саме так? Хіба не тому, що за декілька років ми, українці, знищили всі сподівання тих, хто протягом століть боровся за українську незалежність та суверенітет. Чомусь до початку Революції гідності ми не цінували ані рідну мову, ані українську звичаї, традиції, деякі з нас нехтували рідною мовою, хоча хтось і досі вважає за правильне знищувати свої скарби, надаючи перевагу чужій – російській. Ми звикли відповідати універсальною фразою на всі життєві негаразди: «Та це ж Україна. Як тут іще може бути?». Ми не хотіли ставати кращими, хоча живемо в чудовій країні; не цінували надбання своїх пращурів, можливо, тому й перетворилися з могутньої Київської Русі, непереможної Запорозької Січі на окраїну Росії, як нас звикли називати іноземці.

Було так! А тепер знову зі смішного ми прагнемо стати великими, хочемо, щоб про нас згадували не як про окраїну чогось, а як про могутню та славну Україну. І моя держава стане такою! Вже сьогодні світ повернувся до нас обличчям, він побачив у нас великий потенціал, бажання стати кращими, у нас повірили і простягли руку допомоги. Важливо скористатися цією можливістю, аби відродити славне минуле славної України, бо ж нам є чим пишатися.