Твір на тему: «Поезії Василя Герасим’юка «Перший сніг», «Жива ватра», «Чоловічий танець» (варіант 1)

Василь Герасим’юк — один з найоригінальніших і найвідоміших українських поетів покоління 80-х років минулого століття. За визначенням літературознавців, на світосприйняття і творчість В. Герасим’юка значний вплив має етнічна, а саме гуцульська міфологія. Поет часто звертається до символічних образів: землі, повітря, вогню, води, світового дерева тощо.

Наприклад, у поезії В. Герасим’юка «Перший сніг» образ снігу є символом пошуку істини. Адже, як відомо, перший сніг незвичайно чистий. Коли він випадає, то здається, що сама природа робить перший вільний подих, перший крок у чисте повітря і нове життя. Автор порівнює перший сніг з пророком, «в якого серце хворе», бо воно болить за рідний народ. Ліричний герой поезії «Перший сніг» має душевний поклик до прозріння, хай і сумного, до очищення, змогу якого надає йому перший сніг:

«Йде перший сніг на поклик мій.

Такий, можливо, вперше».

А ось у вірші «Жива ватра» В. Герасим’юк створює власний міф. У поезії роль «живого вогню» виконує ватра, яка «помирає тільки один раз». Відомо, що добування вогню на полонинах — це важливий ритуал освячення землі. Тому не випадково у вірші з’являється і образ біблійних гір, і образ високого, як небо, як Суд Божий, пасовиська. Поет попереджає: не можна перетворюватися на бездумну отару овець, не можна забувати про своє людське єство, бо це стане духовною смертю.

Вірш «Жива ватра» написаний верлібром, тому автор має можливість розширювати смислові межі твору настільки, наскільки це йому необхідно. Внутрішній ритм цього поетичного стилю у В. Герасим’юка наділений ознаками притчової інтонації. Такими саме інтонаціями легенд наділена і поезія «Чоловічий танець». В останніх рядках цього вірша добре вгадується символічний образ Ісуса Христа. Адже українські чоловіки, так само, як і «син людський», були змушені виборювати незалежність свого народу ціною власного життя, кожен з українців хоч раз у житті відчував, як «тяжко рветься на цій землі древнє чоловіче коло, як тяжко зчеплені чоловічі руки, як тяжко почати й зупинити цей танець», кожен повинен був хоч раз змішати «із ближніми піт і кров».

Зв’язок різних часових вимірів, своєрідна генетична безперервність, яка об’єднує внутрішні переживання — все це добре відчувається у поетичних творах В. Герасим’юка. Створені ним міфологічні символи і біблійні образи набувають нових, ширших сенсів і значень, вони спонукають до роздумів і філософування.