Твір на тему: «Серце кожного романтика мусить іти на Голгофу. Життя Івана Багряного»

Іван Багряний ніколи не підстроювався під чужу думку, ніколи не змінював своїх життєвих позицій, мав власний погляд, який формував протягом усього свого життя, завжди відстоював власні життєві переконання.

Деякі віхи біографії і свої погляди письменник виклав у памфлеті «Чому я не хочу вертатися до СРСР?». У цьому публіцистичному творі, який був перекладений багатьма мовами світу, І. Багряний розповідає про одну з найтрагічніших подій свого життя. У дитинстві він став свідком вбивства більшовиками свого дядька та дідуся. Слід додати, що й інші члени родини зазнавали з боку радянської влади арештів і переслідувань.

Сам письменник теж не оминув участі своїх родичів. Уперше його заарештували у віці 25 років і на стільки ж років засудили. За свідченнями письменника, він не злякався ув’язнення і не підкорився долі. Під час допитів він відверто й сміливо викладав власні думки щодо ролі письменника у суспільстві. Буквально в обличчя своїм катам із НКВС він висказав думку про те, що Україна повинна бути частиною Європи і орієнтуватися не на Москву, а на європейські цінності і шляхи розвитку.

Звісно, що після такої заяви І. Багряний не уникнув найжорстокішої кари. Але, так само, як і головний герой його роману «Тигролови», письменник утік з арештантського ешелону і потрапив до українського поселення Зелений Клин, захованого у непрохідній тайзі. Там він знайшов друзів і кохання. Після повернення до України письменник був знову заарештований і потрапив до тюрми, де назавжди було підірване його здоров’я.

Під час Другої світової війни багато українських патріотів сприйняли прихід німців як надію на визволення країни. Але дуже швидко люди зрозуміли, що фашисти — це не менш страшний та жорстокий ворог, ніж комуністи, а сама Україна опинилася між двох вогнів: фашизмом, найстрашнішою в історії людства ідеологією, і радянською владою. Деякий час І. Багряний співпрацював з УПА, потім емігрував до Словаччини, а звідти — до Німеччини, де й прожив до кінця життя.

Я думаю, що дуже корисно буде вивчати не тільки твори талановитих українських письменників, а й приділяти увагу їхньому не менш видатному життєвому шляху. І це буде правильно, адже життя більшості з них, яким би сповненим страждань і складним воно не було, може бути для нас, нащадків, та майбутніх поколінь найкращим прикладом незламності поглядів і людського духу, гідності та сміливості.