Твір на тему: «Батьки і діти» по-українськи» за повістю Івана Нечуя-Левицького «Хмари»

Колом порушених проблем і своєю тематикою повість І. Нечуя-Левицького «Хмари» принципово відрізняється від усього того, що було створено не тільки самим письменником, а й попередниками та сучасниками. Найбільш нехарактерним для тогочасної української літератури було те, що головними персонажами твору стали представники інтелігенції. Не дивно, що царська цензура вороже поставилася до повісті, з тексту вилучилися сторінки і навіть цілі розділи. І. Нечуй-Левицький був змушений скоротити ті місця у «Хмарах», де подавалися об’єктивні оцінки тогочасної дійсності, сміливі висловлювання, викривалися реакційні діячі.

Однак попри все, письменник не залишав роботи над повістю майже все життя. Протягом сорока років він не раз повертався до твору, вдосконалював і переробляв. Примушували це робити нескінчені сумні думки про рідну Україну, її духовний занепад і жебрацьке становище. І. Нечуй-Левицький постійно шукав шляхи, спроможні вивести рідну землю з недолі. Усе життя письменник працював для українського слова і рідної культури, був подвижником і справжнім патріотом, прагнув розпалити вогонь національної гідності в душах своїх співвітчизників. Митець вірив, що швидше це станеться за тих умов, якщо в Україні буде якнайбільше працьовитих, національно свідомих і освічених людей.

У повісті «Хмари» поставлені питання, які не втрачають актуальності і в наші часи: як переконати українців у необхідності розумного й вільного життя, як зробити, щоб ожив рідний край, як розігнати над Батьківщиною хмари, які століттями скупчувалися над її народом, мовою і культурою? Хоча автор не дає точних відповідей, але примушує замислитися, осмислити, зайнятися пошуком шляхів утвердження власного місця в суспільстві і відродження України.

У повісті замальовується трагедія національного занепаду України наприкінці ХІХ століття, в часи засилля чужої мови, безграмотності та темноти народу. Письменник розповідає дві окремі історії, які часом переплітаються, і герої яких — Степан Воздвиженький і Василь Дашкевич — ніби зіставляються один з одним.

Сьогодні наша рідна Україна стала вільною та незалежною. Настала черга молодих українців прийняти естафету від своїх попередників. Треба вчитися у позитивних героїв І. Нечуя-Левицького розпізнавати добро і зло, гартувати душу і будувати міцну державу.