Твір на тему: «Мої схотінки» за творами Пантелеймона Куліша
Творчість П. Куліша завжди викликала багато неоднозначних думок, сповнених суперечностей. Та усі сходяться на тому, що письменник щиро прагнув поставити українську мову на одну щабель з європейськими мовами, розвинути її і зробити яскравішою, цікавішою. Він робив усе для того, щоб нашу мову поважали у всьому світі, бо вона того заслуговує.
Наприклад, у вірші «До рідного народу» П. Куліш прямо вказував на те, що після стількох років німоти, неволі і розбрату мова стала єдиним скарбом, який залишився українцям:
«Єдиний скарб у тебе — рідна мова,
Заклятий для сусідського хижацтва:
Вона твого життя міцна основа.
Певніша над усі скарби й багатства».
Безумовно, звертатися до народу зі словами докору — справа досить ризикована, але людина, яка була автором першого українського правопису і багатьох шкільних підручників, першим перекладачем українською мовою Біблії, творів Гете і Шекспіра, першим професійним літературним критиком і відомим на той час письменником могла собі це дозволити. І вийшло це звернення у П. Куліша дуже вдало, навіть в тих рядках, в яких він занадто суворий до своїх співвітчизників:
«Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких,
Ти, що постав з безумної одваги
Гірких п’яниць та розбишак великих!».
П. Куліш закликає українців зчервоніти «од сорому тяжкого», бо «всі сусіди мають що назвати, а ти своїм не назвеш нічого». Слід сказати, що говорити гіркі слова правди своєму народові доводиться багатьом поетам, ось і П. Куліш картає своїх співвітчизників за те, що вони забувають своїх предків, їхню славу і традиції.
Та, закликаючи своїх співвітчизників до розвитку культури, до отримання гідної освіти, П. Куліш бачив зовсім інший шлях від того, до якого вів народ Т. Шевченко. Письменник вважав шлях селянських воєн і повстань неприпустимим, тому й застерігав:
«Забудь навіки путь хижацтва скверний
і до сім’ї культурників вертайся».
На свої переконання має право кожна людина. Щодо мене, то більш близькі моєму серцеві слова Т. Шевченка. Але при цьому я віддаю належне алегоріям П. Куліша, яких багато, наприклад, у вірші «Заворожена криниця»:
«Серед саду-винограду
В кринах схована криниця...
Моєму серцю на відраду
Заворожена водиця».
Мрія кожного поета — жити у злагоді з власною душею. Йому не потрібні утіхи і багатство, його поезія не для забави, його мрія — мати рідну душею і серцем людину, радіти життю, працювати серед книг. Саме таким далеким від бунту і тихим був видатний сучасник великого Кобзаря — поет, письменник, критик і перекладач П. Куліш.