Твір на тему: «Цікава гра століть і жанрів» за романом Умберто Еко «Ім’я троянди»

Роман Умберто Еко «Ім’я троянди» — це насамперед історичний твір, адже мова в ньому йде про часи Середньовіччя, використовується лексика тієї епохи, подаються описи монастирських келій і бестіарію. Окрім того, це філософський та інтелектуальний роман, в ньому є спостереження, над якими треба замислитися: «зло полюбляє діяти через посередників» або «знаки та знаки знаків використовуються тільки тоді, коли недостатньо речей».

А ще роман «Ім’я троянди» — це політичний, теософський і містичний твір. Письменник розсипає перед читачами різнокольорові квадратики сюжету, все змішує і ламає стіни лабіринту. Через це раптово опиняєшся на роздоріжжі, немов старовинний богатир.

А ще це в деякій мірі детектив, адже завадити смерті монахів і завчасно з’ясувати причини загибелі героя так і не вдасться.

Філософія у романі раптово перескакує на сміх, а політика — на пародію. Наприклад, в цьому епізоді: «Вільгельм висловлює хитромудрі здогадки, як розгадати таємницю лабіринту... потім пропонується скуштувати сиру під ковдрою», або в цьому: «Адсон читає самостійно, а потім зустрічається з дівицею, прекрасною і грізною, як налаштоване до битви військо».

Виходить, що автор просто насміхається? Виявляється, що так воно і є, адже письменник виступає у ролі пародиста, сатирика, філософа и суворого оповідача одночасно, а на твір надягає маску іронії та детективу.

Так і не вдалося Вільгельму Баскервільському відвернути злочини, в полум’ї пожежі згорає безцінна бібліотека і все абатство, гинуть монахи, не допомагає йому навіть відомий дедуктивний метод. Добре відчувається, що історичні події XIVстоліття у романі тісно переплітаються з легкою пародією на ХІХ століття, тому, мабуть, і виникає асоціація з творами А. Конан Дойля.

Створюючи роман «Ім’я троянди», У. Еко використав принцип обмеженого простору, в якому все життя йде за наміченим розкладом і має точно визначений ритм. Саме так писалися літописи XIV століття, у той же час це дуже нагадує романи Пруста і Джойса, письменників ХХ століття.

У. Еко — не просто талановитий письменник, він гравець. Він змушує читачів аналізувати, зіставляти, думати. А дочитавши роман, кожен читач запитує себе: «А до чого ж тут його назва — «Ім’я троянди»?. Відповіді немає, отже знову містика, знову загадка. Сам письменник пояснював назву твору так: «Троянда як символічна фігура до того сповнена смислами, що смислу в неї майже немає». А це означає, що не може бути ніяких інтерпретацій, бо за задумом автора, «назва повинна заплутувати думки, а не робити їх дисциплінованими».

Кажуть, що геніальний митець — це двадцять відсотків таланту і вісімдесят відсотків праці. Саме таким і був У. Еко, автор неперевершеного роману «Ім’я рози».