Твір на тему: «Віддав себе я праці без вагання. Життєвий і творчий шлях Бориса Грінченка»

Борис Грінченко народився 9 грудня 1863 року у Харківській губернії. Його дитинство пройшло на хуторі Вільховий Яр, де на той час було 6 дворів і 12 жителів. Вже з п’яти років Борис почав читати і з того часу не розлучався з книжками, серед яких були і твори українських письменників. Грінченко і сам почав писати дуже рано.

Вже в шестирічному віці Борис докучав своїми оповіданнями, віршами та творами інших жанрів не тільки батькам, а й старому пічникові дідові Андрію, який жив у них зі своєю бабою Галькою. В одинадцять років Бориса віддали у Харківську середню школу, яка була єдиним навчальним закладом у його житті. Через п’ять років навчання його виключили зі школи за зв’язки із революційним гуртком, за читання і розповсюдження забороненої літератури відправили до в’язниці.

Серед молоді у тюрмі Грінченко за свої пригоди став героєм, а між «благомислящих» людей мав дуже погану славу. Після ув’язнення він був позбавлений права на будь-яку освіту та до кінця свого життя залишався під наглядом поліції. Через всі ці стреси він захворів на сухоти.

Борис був рік на поруках у батька на хуторі, а згодом перейшов на «свій хліб» і став дрібним канцеляристом у Харкові. Жив він у найманій халупі з кривими стінами, а його заробітку ледве вистачало на хліб з чаєм. Цей важкий час став для Грінченка часом повного розчарування в ідеях, за які він відсидів у в’язниці. Він більше не думав про революційну, насильницьку перебудову світу. Борис прийшов до висновку, що лише просвітництвом можна подолати народне лихо, і вже назавжди відмовився від терору.

У 1881 році Грінченко склав екстерном іспити на звання народного вчителя та поїхав працювати учителем у селі. Він часто змінював місце роботи і лише у селі Олексівка проробив шість років. Нарешті у 1894 році письменникові вдалося отримати у Чернігові посаду в канцелярії.

Борис Грінченко з юних років шукав себе у різних жанрах. У 1881 році він дебютував як поет, але у прозі заявив про себе найбільш талановито. Героями його творів були робітники, селяни, шахтарі, інтелігенція. У середині 90-х років Б. Грінченко поставив перед собою завдання боротися за оновлення репертуару та високу якість українського театру і звернувся до драматургії. Окрім того, він виступав із статтями на політичні теми, писав критичні твори про відомих зарубіжних та українських письменників. У своїй творчості він виявляв таке самозречення та рідкісну невтомність, що міг сказати з повним правом:

«Скільки поту свого я пролив,

Скільки сили я там положив!

Та дарма! Бо поорана нива

Нам давала багатії жнива:

Я не дурно невтомно робив».