Твір на тему: «У нас єдина мета — Україна свята, нездоланна ніким і ніколи»

Ми пишаємося своєю Україною, називаємо її унікальною. Для нас всіляка її особливість неймовірна: тисячолітня історія, видатні митці, чарівні літні ночі. Але кожного разу говоримо, що наші предки стояли на колінках: чи після Мономаха, чи за часів Хмельницького. Пращури тяжко виборювали нинішню незалежність, тож наш обов’язок — зберегти цей скарб. Та чи ж справді Україна стояла на колінах, і просила свободи з простягнутими руками?

Сучасне покоління українців народилося і виросло вже за часів незалежності. Вони не знають ні геноцидів, ні сталінських репресій, ні радянських переслідувань. Хочеться вірити, що ці молоді люди зроблять неймовірне: піднесуть добробут країни, її міжнародний авторитет. Їхнє усвідомлене бажання — жити у незалежній, сильній державі у добробуті. Та чи ж випрошували вони у когось свою свободу?

Видатна українка Ліна Костенко обурювалася: «Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують. Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце обурення все — таки молодь в основному підняла… Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах».

Ліна Василівна не вважає, що ми хоч колись були настільки принижені. Попри іноземний гніт протягом століть, були ще й розбіжності між самими українцями. Можливо, зайняти позицію жертви зручніше, ніж визнати власні помилки. От і виходить, що завжди страждаємо, говорячи про власну приреченість та складну долю.

Велика мрія про нездоланну ніким і ніколи Україну завжди була на першому місці, як і бажання жити у своїй незалежній держав, самостійно творити свою долю. Попри гніт та приниження, численні помилки, українці знаходили сили боротися і йти далі. Навіть в один із найдраматичніших періодів «розстріляного відродження» були свої герої. Вони ладні були накласти на себе руки, ніж загинути від радянської системи. Одним з таких був Микола Хвильовий. Він хотів бачити свою державу в обіймах більш розвиненої Європи, і пропагував здорову національну ідею. А його питання є актуальними і досі: «Хіба тебе не захоплює сьогодні хоч би та ж ідея відродження твоєї нації?» («Вальдшнепи»).

Адже ті, хто відроджуватиме і модернізуватиме національні ідеї, визначатимуть цілі всього суспільства. І нині хочеться вірити, що сучасне покоління має на меті плекати незламну та нездоланну Україну.