Твір на тему: «Вражаючі документи епохи» за оповіданнями Валер’яна Підмогильного

Тематичну групу оповідань, які були написані В. Підмогильним у двадцяті роки минулого століття літературні критики називають «вражаючими документами тієї епохи». У них письменник розповідає про голод, який панував у ті часи на Україні. До низки творів на цю тему увійшли оповідання «Син», «Собака», «Проблема хліба» та деякі інші. У більшості своїй автор зображував реальні події, а для їхнього зображення він відшукав промовисті штрихи та деталі.

Відтворюючи трагізм ситуації, що склалася, письменник нагадує художника, який пише картину, накладаючи на полотно штрих за штрихом. «Їх була ціла компанія коло зборні. Жінки їхні померли, діти теж померли, хату продано за два пуди ячменю. І йдуть вони з тими пудами до зборні; тут житимуть ці великі вусаті сироти, поки стане їхніх пудів, а як не стане, то нічого не вдієш, треба пухнути».

В. Підмогильний намагається розповідати спокійно, він приховує біль і відчай: «Не було тут скарг, нарікання, прокльонів. Смерть приймали без жалів, не дивувалися з неї». Який же письменницький і життєвий досвід треба було отримати автору, щоб настільки реалістично, без прикрас і вигадок, змалювати страшні картини життя тогочасних українців. Письменнику вдалося зосередити читацьку увагу на тому, що різні люди по-різному розкриваються і поводяться в одній і тій самій ситуації. Особливо це характерно у випадках, коли люди опиняються на межі життя та смерті, коли фізичне випробування голодом перетворюється на випробування міцності духу.

Одним з найбільш яскравих оповідань циклу про голод на Україні є оповідання «Собака», хоча воно і більш іронічне, ніж інші твори письменника. Головний герой оповідання, студент, який займався вивченням найвищих досягнень філософії і намагався осмислити сенс існування людини. Та філософія філософією, а виявилося, що без ковбаси та борщу жити неможливо, тому випробування голодом змушує студента створити власну, так би мовити «домашню» філософію. Студент дуже сумнівався в тому, що йому надовго вистачить самоіронії та доброго гумору, адже в студентській їдальні дозволялося обідати лише декілька разів на тиждень.

Зустріч з рудим собакою студент вважав щасливим випадком, філософською закономірністю. Він був впевнений, що цю тварину розшукують, і йому обов’язково трапиться нагода повернути чотирилапого за винагороду. Ні хвилини не вагаючись, студент витратив останні гроші на їжу для собаки. У героя з’явилася надія, яка повернула йому задоволення від навчання, енергійність, бадьорість і жадобу до знань. В. Підмогильний залишає фінал оповідання відкритим: хто знає, знайдеться господар собаки, чи студент залишиться без копійки, але з новим другом?

Письменник не дає ніякої оцінки діям героїв своїх оповідань, а об’єктивно змальовує картини тогочасного життя і тільки констатує факти. У цьому випадку роль морального судді автор віддає читачам. І виправдання чи осуд головних героїв цих вражаючих документів епохи є лише нашою справою.