Твір на тему: «Психологізм образу ката Сікутора в оповіданні Олександра Кониського «Сікутор»

Основою більшості творів О. Кониського були спостереження реального життя міської та сільської інтелігенції, священиків, чиновників, міської бідноти і селян Полтавщини та Чернігівщини, а також особисті враження письменника від спілкування з людьми під час його адвокатської практики і в період заслання.

Найбільш плідними виявилися пошуки О. Кониського у сфері сатири та гумору. Найчастіше об’єктом його глузувань виступали представники місцевої влади та їхні найближчі прислужники. Частіш усього письменник вдавався до оповідної манери викладу подій, завдяки чому герої його творів мали можливість висловлюватися про своє життя. Таким є й оповідання «Сікутор», написане О. Кониським у 1899 році. Воно побудоване на самовикритті головного героя — ката Петра Товбича. Він увесь час вихваляється вмілим виконанням судових вироків і своїми «талантами», а найбільш усього тим, що у штаті земської управи для нього було тепле місце.

Герой оповідання — справжній недолюдок, кат і бездушний герой різки. Але він був дуже потрібний земським діячам, цим горе-захисникам людських інтересів. Адже сікутор «добросовісно виконував свій службовий обов’язок». «І не гидко тобі, чоловіче, кров людську лити?» — не витримавши, запитав його візниця. Та сікутор, гордий тим, що «чесно» виконує волю начальства, відповідає: «Чим там гидувати?!.. Без сього вже не можна... Он Пілат Понтій звелів — так і Христову кров пролили».

У багатьох творах О. Кониського добре проявляється активне авторське «я», письменник доповнює живописання об’єктивними зауваженнями, ліричними відступами і коментарями, дає власну оцінку подіям, що описує. Важливу роль у створенні психологічного портрета головного героя оповідання відіграє прихована іронія автора, якою супроводжується уся оповідь Товбича.

Оповідання О. Каниського «Сікутор» було високо оцінене читачами і літературними критиками, адже в ньому відобразилися майже всі характерні риси прозової творчості цього талановитого митця. Це і відтворення картин соціальної несправедливості, і створення яскравих психологічних портретів сучасників, і уміння виявити найсуттєвіші явища та деталі тогочасного життя, і співчуття до знедолених людей, і легка іронія, і майстерне володіння розмовною українською мовою, і тонка спостережливість тощо.