Твір на тему: «Мої роздуми над віршем Олександра Підсухи «Мова»

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого!
К. Мотрин

Нам пощастило стати свідками знаменного повороту в історії нашої Батьківщини. Скільки поколінь українців мріяли про справжню незалежність і волю, скільки поколінь так і не змогли побачити цієї славної миті, скільки найкращих наших співвітчизників загинуло в боротьбі за свободу України!

Століттями українці не мали не те що власних шкіл, навіть змоги розмовляти рідною мовою. Століттями українці не могли мати власних вишів, друкарень, громадських установ і організацій. Спочатку в Україні було засилля польської мови, адже шляхта примушувала українців не тільки розмовляти, а й проводити церковні служби чужою мовою. Тих, хто не відрікався від української, жорстоко карали. Потім був Емський указ і Валуєвський циркуляр, які знову забороняли українську мову, забороняли писати й друкувати українські книжки.

Коли країною керують загарбники, то усе робиться не на користь поневоленого народу. Але кривди не буде знати тільки той народ, який вміє пізнавати себе сам, вміє боротися за власну свободу і плекати власну культуру. Саме про це говорить у своєму вірші «Мова» талановитий український поет Олександр Підсуха:

«Помотало слово нам у боротьбі

Кликало на битву проти супостата...»

Ми заможні, адже маємо багатовікове образотворче мистецтво, архітектуру, театр, музику і літературу. А головне — ми маємо «розкішну, гнучку, як мрія», багатогранну і співучу українську мову!

Дуже великих втрат український народ зазнав за часи сталінських репресій та голодомору 1932-1933 років, коли Україна внаслідок страхітливого експерименту втратила більше 10 мільйонів найкращих своїх дочок та синів. Можливо, цей час став для українців Божим випробуванням? Можливо, Всевишній ще раз перевіряв наш народ, чи виживе він, не ставши на коліна, не втративши людської гідності, перевіряв, чи не зречуться українці того, за що віддавали життя їхні славетні предки, чи не зганьблять себе перед майбутніми поколіннями? Ні, українці знову вистояли! І тепер:

«Краса новітня окрили сучасність.

Про красу звеличує мова і моя».

Автор вірша пишається тим, що може вільно говорити, вільно писати рідною мовою про всі досягнення своїх співвітчизників. Адже сьогодні і зараз ми дуже змінилися, сьогодні і зараз генетична пам’ять як ніколи міцно єднає нас з минулим і сьогоденням. Ми й сьогодні радіємо кожному українському слову, колядкам і гронам калини. Тож треба не забувати історії нашої країни, у якій не тільки наше коріння, а й наше спасіння. Ця пам’ять дасть нам сили вистояти, не втративши честі і гідності. Отже:

«Розвивайся й далі, мово наша рідна,

І про нас нащадкам вістку донеси».