Твір на тему: «Мертві душі» Миколи Гоголя – «гірке нарікання сучасній Росії, але не безнадійне»

Про одне й теж явище можна розповісти зовсім по-різному, зовсім різне буде і ставлення до нього: його можна поставити в тінь, а можна вивести на яскраве світло, роздивитися з усіх боків і розгорнути. Можна зобразити тільки те, що кидається в очі, а можна скласти картину з найменших деталей, використовуючи найдрібніші деталі, причому така картина буде значно краще відбивати характер подій, ніж риси, які знаходяться на поверхні, але досить часто бувають оманливими.

Саме так до своїх образів при створенні поеми «Мертві душі» підходив і М. В. Гоголь. Він не став писати про життя усієї країни, не став зображувати гомінке столичне життя, а відкрив читачам російську глибинку» з усіма подробицями її життя.

У поемі автор зображує панські маєтки, а ми вже уявляємо й самих хазяїв. Це і Манілов, який живе в кімнаті з випадково підібраними меблями, з давно кинутою на стіл недочитаною книгою — мрійливий нікчема, який багато планує, але жоден план не доводить до кінця, Собакевич, що живе у міцному, на віки збудованому будинку з кремезними стільцями і столами — багатий скупердяй, Плюшкін — з колишніми коштовностями поряд з купою сміття найрізноманітнішого походження, Коробочка з її пиріжками і млинцями, з її шухлядами, скриньками і вузликами, з її прискіпливістю і дріб’язковою недовірливістю, і брехун та бешкетник Ноздрьов.

Усі вони здаються якимись несправжніми, двомірними, вони рухаються і розмовляють, вони живуть, торгуючи мертвими душами, але не мають власної душі. Манілов не звертає ніякої уваги на злиденне життя своїх кріпаків, навіть підрахунки живих та мертвих душ він переклав на управителя. У Плюшкіна виявляється багато мертвих душ і не менше втікачів. Собакевич і до померлих, і до живих селян ставиться, як до корисного товару.

І роз’їжджає по їхніх маєтках ще одна бездушна лялька — Чичиков. Ця людина була здатна за копійку продати і дресироване довірливе мишеня, і шкільних товаришів, і старого вчителя, і усю митницю з установами, і навіть Батьківщину. Чичиков був здатний розпрощатися і з останніми краплинами совісті, аби тільки це було не задарма, аби це принесло прибуток. Недарма Гоголь, створюючи «Мертві душі», «вирішив припрягти підлоту».

У своєму творі Микола Гоголь кинув гіркі дорікання сучасному йому суспільству, болісні для нього самого, сумні, але не безнадійні. Адже навіть у тих нещасних, забитих, засмучених душах кріпаків, які потерпали і від фізичних, і від моральних знущань панів, які були предметом купівлі та продажу, діти яких не знали, де ліворуч, а де праворуч і круглий рік ходили босоніж, жеврів вогник, який розгорівся великим полум’ям і вилився у революцію.