Твір на тему: «Образ жінки-трудівниці» за творчістю Павла Грабовського

Талановитому українському поетові Павлу Грабовському було добре відомо про життя та стан жінок з низів тогочасного суспільства. У ті часи жінки важко працювали, зазнавали злиднів і були безправними. Щоб привернути до цього увагу, у своєму творчому доробку поет створив яскравий образ трудівниці, який у його творчості зайняв особливе місце.

Одним із творів, присвячених жінкам-трудівницям, стала поезія «Швачка». І це не випадково, адже поет знав, наскільки невдячною і кропіткою була праця швачки. Вірш невеликий за обсягом, але в його співчутливі рядки автор вклав свою душу. Мова йде про жінку, яка важко працює і дуже стомлюється. Від цієї роботи у жінки «рученьки терпнуть, злипаються віченьки». Працює вона на розпещених паненят і виснажлива одноманітна робота не приносить їй ніякого задоволення. Але проклинати свою долю вона може тільки нишком, адже якщо вона її втратить, то буде приречена на загибель від голоду.

Вірш П. Грабовського став протестом проти знущання над трудівницею, докором тим, хто зневажав жінку і взагалі людину:

«Де воно знатиме, що то за доленька —

Відшук черствого шматка,

Як за роботою вільна неволенька

Груди ураз дотика».

Не оминув увагою П. Грабовський і нестерпні умови життя та праці тогочасних вчительок. Їм він присвятив свій вірш «Трудівниця». В ньому поет розповів, як, перебуваючи у тяжкому становищі, ці святі жінки займалися дуже важливою справою — виховували і навчали дітей. У вірші П. Грабовський створив узагальнений образ жінок — працівниць народної освіти. Видно, що поет з пошаною ставився до представниць цієї професії. Про вчительок він писав: «Рук і на час не складала, щиро кохала діток», «зайде в хатину нужденну, словом усіх повіта», «дасть, коли треба, поради, викладе все до пуття». Селяни сприймали такі турботи як дуже корисну, але звичайну справу. Тому тільки смерть вчительок змушувала їх розуміти, як мало вони знали цих доброзичливих та щирих жінок за своїми повсякденними клопотами і які віддані серця билися поряд з ними.

Не менше своїх віршів П. Грабовський присвятив і жінці-матері. Серед них поезії «Сон» та «До матері», в яких поет розповів про їхню виснажливу працю, про тяжку злиденну долю:

«А в хаті... там знудилась мати.

І знудьгувалася сестра.

Поблідло личко, згасли очі,

Надія вмерла, стан зігнувсь».

Майже у кожному вірші П. Грабовського відчувається не тільки щире співчуття до знедолених українців, а й глибока віра у світле і щасливе майбутнє. Кожна його поезія — це вірш поета і громадянина, заклик до невтомної боротьби за краще майбутнє українського народу і рідної країни.