Твір на тему: «Духовна культура українців — у народних традиціях і святкуваннях»

У Латинській Америці при зустрічі зацілують та обіймуть, а в Іспанії висміють, якщо заговорите про кориду під час обіду. Традиції різних народів часом дивують, та за допомогою них не сплутаємо африканське плем’я Масаї із японцями. Кожен народ вкладає сакральний зміст і особливу енергетику у свої звичаї, і українці не є винятком.

Історично склалося, що український люд весь рік тяжко працював на полі, а відпочивав лише у свята. Тож народні гуляння відображають наші цінності. А одна з них — кохання. Наприклад, свято молоді Івана Купала. Скільки молодиць мріяли не розірвати рук зі своїми коханими під час стрибку через багаття, скільки дівчат плели віночки, сподіваючись наворожити свого судженого. Або ж вечорниці на Андрія, коли молодики бешкетували скільки душі завгодно. І все це для того, аби ніжна голубка знайшла свого красеня, і звила сімейне гніздечко.

Усі процеси створення нової сім’ї відображаються у весільних звичаях. Вже коли приглянулася якась чорноброва на вечорницях, починає парубок засилати старост на сватання: або вишиту хустку отримає, або облизня у вигляді гарбуза. Якщо ж очі дівчини сказали «так», це запускає довгий процес із заручин, оглядин, бгання короваю, вінчання… І все робиться з добрим умислом, любов’ю, аби новостворена сім’я мала щасливе життя та здорових дітей.

Вже у великому сімейному колі зустрічали Різдво, Великдень, Спаса, Маковея та інші свята. Сиві дідусі переказували легенди про своє славетне минуле, бабусі ганяли малих бешкетників, чоловіки голосно сперечалися та веселилися, а молодиці потайки горнулися до парубків. І в гаморі була душевність, справжність. За кожною посмішкою чи сльозою приховувалась особиста історія, що спліталась у портрет цілого народу.

Лише коли побачиш, як люди живуть, тоді збагнеш мотивацію їхніх вчинків. Зрозумієш їхню душу, що знайшла відбиток у народній культурі. І от оцю самобутність знає не лише фольклор, а десятки інших українських митців: від художників до письменників. Згадати хоча б «Наталку-Полтавку» Котляревського, яка вражає вибухом народних пісень.

Українська культура є відображенням досвіду поколінь, що виражається у сформованих протягом століть традиціях. Вони сформувалися залежно від історичного розвитку, і ґрунтовно відрізняються від інших. Якщо плекати ці особливості, передавати із покоління у покоління, то сам народ житиме довго, принаймні у пам’яті майбутнього.