Твір на тему: «Не забувайте своїх героїв»

Усі ми знаємо з курсу шкільної історії про Другу світову війну та Велику Вітчизняну. Усі ми чули дифірамби, які часто співали на пострадянських просторах в честь перемоги над Німеччиною. Для деяких — це трагедія їхніх дідусів та бабусь. Однак, вже підростаюче покоління не знає історій про відважних радянських солдат, вбитих дідусів на фронтах та незвичайних любовних історій у воєнних госпіталях. Поволі час іде, живі свідки тих подій відходять у кращий світ, а паради і гучні феєрверки на 9 травня все частіше та нещадніше піддаються критиці. Тож виникає запитання: а як правильно згадувати про старих героїв?

У війні загинули мільйони солдат. Та війна була найстрашнішою не лише за масштабами, але і за своєю ціною. Перемога була без перебільшення омита кров’ю. Тому нині все більше громадських діячів та експертів твердять про те, що усі паради були недоречними. По суті потрібно згадувати героїв без святкових пісень. Адже це річниця сотень трагедій, коли матері не дочекалися своїх синів, жінки — коханих чоловіків, а діти — своїх татусів. Невже не доречно мовчки пом’янути душі загиблих, а не влаштовувати з цього яскраве шоу із танцями та піснями? Тому то вважають, що слід змінити це свято на вшанування честі загиблих.

Проте, не лише цей день нагадуватиме про страшні події. Другу світову пам’ятатимуть і у творах українських письменників. Зрозуміти почуття людей у той момент, коли весь світ перевернувся, і згоріли надії на краще майбутнє, можна в антивоєнному романі Олеся Гончара «Людина і зброя». Письменник зобразив жахіття війни із тонким психологізмом. В історіях вчорашніх студентів Гончар показав, як безглуздо війна забирає шанс молодого покоління жити справжнім життям.

Не оминув тему війни й інший відомий український письменник та кінорежисер Олександр Довженко. У його кіноповісті «Україна в огні» постають страшні картини найперших битв війни. Справа у тому, що Україна знаходилась (як і знаходиться) на межі Європи та Азії, а тому перші удари взяла на себе. Все було потрощено та спалено після завоювань німців.

Але сьогодні більш актуальним є питання вшанування пам’яті інших героїв, продиктованих новітньою історією. Герої Небесної сотні, загиблі воїни АТО. На жаль, ці слова вже декілька років не зникають із шпальт газет та блакитних екранів. І це доводить, що герої є навіть у сучасності.

Усі говорять про те, що війна — це безглуздя і воювати не потрібно. Але після таких розмов чомусь могил невідомих солдат не поменшало. Єдине, що залишається робити — вшановувати пам’ять загиблих героїв, і виховувати хоча би одне покоління, що зможе вирішити непорозуміння без кулі в лоба.