Твір на тему: «Культ народу в творчості Тараса Шевченка»

Якою є роль образу народу у творчості Тараса Шевченка, і чим зумовлений саме його культ у творах великого діяча української культури?

Я вважаю, що відповідь на це питання дає сама історія. Якщо ми повернемося до подій в Україні періоду життя Шевченка, то перш за все згадаємо, що поет народився у типовій для того часу кріпацькій сім`ї та виніс на власних плечах увесь тягар тяжкої селянської долі.

Напевно, це і підштовхнуло його писати про народ, про справедливість, вимріювати у поезії долю для українського люду. До теми народу Тарас Григорович звертається у багатьох своїх творах, висвітлюючи у кожному різні аспекти сільського життя.

Нерідко, гортаючи сторінки зібрань творів Шевченка, можна натрапити на гіркі роздуми поета щодо долі мільйонів селян. В одному з таких віршів, «І виріс я на чужині», автор підкреслює жах становища селян тим, що за мальовничими пейзажами понад «старим Дніпром» з «веселими селами» на його берегах насправді криється біль, жах і страждання — «а ще поганше на Украйні — дивитись, плакать і мовчать».

Все ж, незважаючи на песимістичність подібних поезій, у них Шевченком часто повторюється теза про те, що врешті-решт запанує правда, «...врага не буде супостата, а буде син і буде мати...». Він свято переконаний у тому, що народ вищий за купку царських чиновників, які його експлуатують.

Зовсім іншим бачимо настрій Тараса Григоровича у віршах «Сон (На панщині пшеницю жала...», «Садок вишневий коло хати», «Росли укупочці». У них автор, ніби виснажений суворою реальністю, намагається знайти порятунок у вигаданій ідилії. Він змальовує живописні картини бажаного ним щасливого сільського життя, де немає місця словам «панщина» чи «неволя». Особливої уваги заслуговує «Сон», у якому ми знову стикаємось з поєднанням фантазії і реалій. Сюжет вірша простий: молода жінка, втомившись від праці на панському полі, лягла перепочити. Задрімавши, вона побачила у сні омріяне життя свого сина, який визволив сім'ю з кріпацтва і уже «свою-таки пшеницю жне».

Саме тут, у таких творах, найяскравіше помітний культ народу у поезії Кобзаря, адже передається він через щире співчуття і безсильне намагання поставити пригноблене суспільство вище його недолі. Шевченко вважає практично божеством кожну щасливу родину, у кожній матері з дитиною на руках вбачає дух Богородиці, страждання ж пригноблених людей переживає особисто.

Отже, культ народу у творчості Тараса Шевченка є одним із провідних засобів передачі його переживань, які наближують поета до читача, вражаючи відданістю і любов'ю до своїх земляків. Напевно, саме це і стало причиною широкого визнання таланту письменника. Вихідцець з села, він як ніхто інший розумів настрій тогочасного суспільства і намагався висловити підтримку і згуртувати людей, для яких писав.

Підсумовуючи написане, доречно буде процитувати фразу, якою Шевченко відповів на звинувачення у віршуванні на «низькі селянські» теми: «Нехай я буду мужицький поет, аби тільки поет, то більше мені нічого й не треба!»