Стислий переказ твору «Ніч перед боєм» Олександр Довженко

Десь на фронті, у землянці, сиділи 30 солдат і чекали завтрашнього бою. Один із них, Іван Дробот, молодий танкіст, наважився спитати у свого командира, Петра Колодуба, про його «внутрішній, бойовий, секрет». Мова йшла про те, що Петро був людиною «маленькою», але з кожного бою виходив переможцем, був безстрашним та невтомним. Командир вирішив розповісти своїм бійцям, таким різним і рідним, історію, яка трапилась з ним на Десні під час відступу.

Колодуб разом зі своїми товаришами по зброї відступав на схід. Становище їхнє було вкрай тяжким. Деякі з розпачу та болі стрілялися, деякі повзли до своїх хат, деякі допомагали своїм пораненим товаришам, ненавиділи весь світ, але йшли. Багато хто з бійців не вмів плавати, а потрібно було переправитися через річку, тому вони звернулись до перевізників — дідів-рибалок Платона, Савки та Савчиного онука. Дід Платон Півторак з презирством віднісся до хлопців.

Всю дорогу до Десни діди обговорювали хлопців, що вони, ніби і в новій формі, і з новою зброєю, але справжніми солдатами не були, бо відступали, бо боялися куль та смерті. Діди казали, що тих, кому судилося померти на війні, не врятує нічого, і що втекти не вдасться. Попри те, що вони лаяли хлопців, все ж вірили в перемогу над фашистами, от тільки для цього бійцям не вистачало ненависті до ворога. На заперечення Бориса Троянди, що він ненавидить фашизм всією душею, Платон відповів, що в нього мала душа. Діди стояли на своєму, кажучи про те, що ніхто не зміг би їх з Десни вигнати, що людина сильніша за всяку зброю, що для перемоги воїну треба ненавидіти ворога. «Перемагають горді, а не жалісливі!» — сказав дід Платон.

Петро Колодуб зійшов з човна з почуттям, ніби Платон Півторак викресав у його серці вогонь, якого йому так не вистачало досі. Він втратив весь свій жаль і тугу. Хлопці стали прощатися з дідами. Колодуб думав про Платона, в душі дякуючи йому за те, що він не став жаліти солдатів, а навпаки, гіркою правдою зумів розворушити їх серця. Після цих слів командир змінився і став тим, ким він зараз є.

Тепер Петро вже Герой Радянського Союзу. Багато разів він вбивав ворога, багато постріляв, але завжди з ним були слова простого діда-рибалки. Капітан казав своїм хлопцям, що їхнє життя нічого не варте, коли страждає увесь народ. І найбільше в світі Колодубу хотілося повернутися до діда Платона та поклонитися йому в ноги. Тут у розмову вступив Іван, сказавши, що цього зробити не вдасться. Молодий танкіст розповів, що через годину після того, як пішли солдати, до дідів прийшли німці й стали вимагати перевезення на другий берег. Однак на середині Десни діди, попрощавшись один з одним, перекинули човен. Випливти вдалося тільки онуку Савки, котрим і був Іван Дробот.

Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!».

за жанром «Ніч перед боєм» — оповідання, яке написане на реальних подіях;
автор відображає роль діда Платона та Савки у формуванні світогляду солдатів, зокрема Петра Колодуба;
Довженко у своєму творі уславлює героїчний подвиг простих людей, описує любов до рідного краю та прагнення всього народу перемогти у війні.