Стислий переказ твору «Федько-халамидник» Володимир Винниченко


Федько був розбишакою, на якого жалілися всі діти. Він міг просто заради сміху руйнувати чужі хатинки з піску. Але ніхто не ризикував битися з хлопцем — його всі боялися.

Федько любив лазити дахами чи сидіти на воротях. Одного разу він спостерігав, як хлопці пускали повітряного змія. Він підійшов, щоб його відібрати. Спірка намагався зупинити задаваку, але Федькові було байдуже. Він врешті-решт забрав у хлопців іграшку. А потім трапилося щось несподіване. Федько повернувся і віддав змія.

Але частіше діти просто скаржилися своїм батькам на Федька. А ті йшли до його матері. Вона завжди сварила сина, але той ніколи не плакав і не просив вибачення. Він сидів мовчазний і насуплений.

Батько Федька працював у друкарні. Після роботи він бив сина за його витівки. Але й при цьому хлопець мовчав. Мати називала його за це «сибірякою». Після покарання батько давав Федьку якійсь копійки за те, що він ніколи не обманює.

Федько не ображався на таке покарання. Він розумів, що міг би викрутитися, але брехню не любив. Також він був вірним товаришем. Це викликало повагу батька і гнів матері.

У хазяїна будинку, де жив Федько, був син. Його звали Толею. Саме за нього Федьку діставалося найбільше. Чистенький син хазяїна був повною протилежністю халамидника. Але він часто спокушався на його забави, через що додому приходив брудним і з розбитим носом. Його мати, теж інтелігентна жінка, часто була шокована цим.

Уже ввечері Федька карали. Його мати боялася, що через поведінку сина їх можуть вигнати з будинку. Батько трішки заздрив родині Толі. Він забороняв сину знатися з «благородними дітьми».

Через деякий час Толя знову гуляє з Федьком.

Був дощ, на вулиці — брудні калюжі. Толя дивився у вікно. Раптом він помічає Федька, Стьопку і Ваську. Їм гарно і весело. Федько знайшов у воді підкову. Толя хоче, щоб його побачили, але хлопці не дивляться на вікна. Хлопчику теж хотілося на вулицю. Нарешті діти його помітили і кликали до себе. Вони запевняли, що дощ теплий, називали Толю «бабою», бо він не хотів виходити. Дитині було страшно, але він хотів довести, що він не баба.

Толя вийшов надвір. Йому було весело з усіма. Його випрасувані речі забруднилися, волосся намокло. Ввечері хлопчик лежав з температурою, а Федька знову лупцювали.

Коли настала весна, хлопці пускали кораблики на вулиці. Толя дивився на них, але підходити йому заборонили батьки. Раптом прийшов Федько. Він був на річці, ловив дошки від мостика, який знесло кригою. Наступного дня він збирався прогуляти школу, щоб знову туди піти. Толя розпитував Федька про річку. Халамидник хотів проїхатися на кризі. Всі дивувалися його сміливості.

Наступного дня Федько зібрався з компанією йти на річку. З ними був Толя. Він хотів тільки подивитися, а потім піти до школи.

Біля річки була гарно, але Толя почував себе скутим. Хлопчик не міг гратися так, як це робили інші, адже він був вихованим і благородним.

На березі було безліч школярів. По чорній холодній воді пливли крижини. Федько побився об заклад з Толею, що він зможе перейти по кризі на той бік. У разі програшу він повинен віддати Толі свого чижика.

Безстрашний Федько підійшов зі своєю палицею до води. Хлопчина швидко стрибнув на одну крижину, потім на іншу. Люди на березі почали галасувати, намагатися змусити хлопця повернутися. Халамидник вже був на середині річки. Він то стрибав по крижинах, то повз по них. З берега йому викрикували різні поради, куди краще повернути чи стрибнути. Але хлопець на чув їхніх голосів.

Федько вже опинився на другому березі. Він радісно махав своєю шапкою, надітою на палицю. Назад теж потрібно було повертатися через крижини. Хлопець був сміливим і вправним. Зовсім скоро він знову був на березі. Діти вітали товариша, а дорослі поблажливо знизували плечима. Мовляв, що з цього шибеника взяти.

Толя теж був у захваті. Йому захотілося повторити подвиг Федька. Хлопчику здавалося, що це зовсім легко. Він попросив у Федька палицю. Халамидник не дуже хотів її віддавати, але врешті-решт погодився.

Толя пішов на крижини. Трішки відійшовши від берега, він розгубився. Йому було страшно, хлопчик не знав, куди ступати далі. Він заплакав. Натовп знову почав щось кричати, намагатися допомогти хлопчику.

Раптом з’явився Федько, якого ще хвилину тому ніде не було видно. Він побіг рятувати Толю і вже зовсім скоро стояв разом з ним на льоду. Потім халамидник почав підсувати до хазяйського синка інші крижини, щоб він зміг по ним легко перейти. Та одна з крижин тріснула під Федьком. Він упав у воду. Хлопець просив Толю подати йому палицю, але він втік. Федьку допомогли інші хлопці.

Потім прийшли батьки Толі і Федька. Мати Федька була дуже злою. Толя оббріхував свого товариша, наче то він штовхнув його на кригу. Халамиднику не хотілося, щоб Толю сварили, тому він погоджувався зі всіма звинуваченнями.

Ввечері Федько вже був хворим. Йому було дуже погано. Потім прийшов батько. Він почав лупцювати сина. Раптом Федько впав і вже не піднімався. Через три дні він помер.

Толя не прийшов на похорони. Йому було цікаво, тому він дивився на них у вікно. Потім хазяйський синок пішов гратися з Федьковим чижиком. Хлопчик все-таки забрав свій виграш у матері халамидника.

    Висновки:
  • за жанром «Федько-халамидник» є соціально-побутовим оповіданням;
  • темою є зображення життя дитини, її чесності і відкритості у контрасті з жорстокістю дорослих;
  • ідея твору – засудження брехні, зради і лицемірства; возвеличення самопожертви, чесності, винахідливості;
  • кульмінацією є порятунок Толі;
  • Федька-халамидника часто порівнюють з Томом Сойєром та П’ятнадцятирічним капітаном;
  • оповідання є у деякій мірі автобіографічним. За спогадами матері Володимира Винниченка, він теж був розбишакою;
  • один із своїх гонорарів за цей твір Володимир Винниченко пожертвував дитячому будинку;
  • під час написання оповідання письменник знаходився у Франції, але змальована місцевість дуже нагадує рідний Володимиру Винниченку Єлисаветград.