Афонський пройдисвіт - Сторінка 15

— Час строку вийшов, Христофоре Хрисанфовичу! Проценти! Червінчики! — сказав отець Єремія солоденьким тенорком і неначе смакував ті червінчики.

— Які червінчики? Які проценти, отче Єреміє? — спитав Копронідос і підняв товсті брови на середину свого вузенького лоба.

— О! А ви й забули, що сьогодні вам строк… ввечері, в десятій годині, саме в половині десятої, — почав Єремія.

— Про яку це десяту годину ви говорите? Щось я не второпаю, — сказав Копронідос.

— О! А про яку ж більше, як не про ту, що ви у мене позичали торік тисячу карбованців, — тяг далі отець Єремія.

— Вибачайте!.. Я в вас ніколи не позичав ні копійки, не то що тисячі. Це, мабуть, на вас у сні найшло бісовське навождіння. То, може, хто інший…

Єремія оступився на два ступені й перехрестивсь.

— Свят, свят, свят, господь бог Саваоф! Що ви говорите? А ось же оце ваш вексель? Це ж ваша рука? — спитав Єремія.

— Гм… Чудо, та й годі! Ніякого векселя я ніколи вам не давав. Чортяча спокуса! Це на векселі не моєю рукою підписано… Це, певно, вам сатана накрутив вексель, підібрався під мою руку й дав його вам! — тоном безвинної дитини сказав грек.

— Як то не давали векселя? Що ви верзете за спокусу? А торік увечері, в десятій годині, в мене в келії… Пам’ятаєте, як ви мені принесли дарунок: матерії на рясу, дві пляшки рому, п’ять червінців…

— Свят, свят, свят! — сказав Копронідос і собі перехрестився. — Я вам ніколи не приносив ні матерії на рясу, ні рому, ні червінців. Відома річ, хто потаєнці носить чорноризцям червінці…

— З нами сили небесні: янголи, архангели, архістратиги! Сатана! Це сам сатана! Чорніший од сатани, — говорив і хрестився Єремія і знов оступився далі на два ступені.

— Може, й сатана приносив вам ті подарунки… Може, й сатана гроші у вас позичав — для спокуси ченцеві, тільки не я, — сказав Копронідос.

Єремія зблід, як смерть, аж пополотнів, і дивився переляканими очима на Копронідоса. Він почутив, що в голові у його зашуміло, в вухах загуло, в очах потуманіло. А з того туману позирав на його страшний, насуплений, понурий Копронідос, схожий на ту мару з рогами, що він бачив не раз у сні колись і торік бачив уявки в своїй келії…

— Сатана! Мара! Диявольська спокуса! Нечистий! Да воскреснеть бог і розточаться вразі його! — молився й хрестився Єремія й дивився на Копронідоса пригаслими, наче дикими очима.

Копронідос пробував на Афоні, пробував і в інших монастирях і добре знав душу і вдачу містиків-чорноризців…

«Ще ума тронеться або збожеволіє… Якийсь навіжений… Цей з тих, що бачать чортів. Треба повернути діло інакше», — подумав Копронідос. Він приступив до Єремії й узяв його за руку.

— Отче Єреміє! То я пожартував; сідайте та побалакаємо до ладу! Я жартував.

— Жартував?! Жартував?! Може… може… — ледве промовив Єремія, задихаючись і ледве одсапуючи. Його губи стали білі, як крейда. В очах виявлявся переляк і важка болість душі. Копронідос вийняв портмоне й викинув два червінці на стіл, щоб вони своїм блиском вдарили по нервах і полили їх ніби цілющою водою.

— От і червінці! А бачите, я жартував!

Єремія зирнув на червінці, і його думки прояснились. Копронідос почав балакать то про се, то про те, поки Єремія зовсім опам’ятався й заспокоївся. Грек балакав, а Єремія вп’явся очима в червінці, мов п’явками, і неначе витягав з їх поглядом живущу та цілющу силу. Губи стали рум’яніші, як у живої людини, в очах засві— тилась дума. Туман з-перед його очей неначе розвіявся й зник. Він підвів очі й став дивиться на Копронідоса.

«Чоловік… Копронідос… не сатана. Це мені, мабуть, уявилось, так здалося. Щось страшне стуманило мій розум, навело полуду на очі. Спаси нас, сине божий, і помилуй нас. грішних!» — почав нишком молитись Єремія. Чотки тихо зашелестіли в його руках.

Копронідос думав, що Єремія помолиться, пошелестить трохи чотками та й піде додому. Думав, що вже добре налякав його чортами, але він помилився. Помовчавши й помолившись, Єремія не забув за червінці.

— Не годиться вам, мирським людям, жартувать з чорноризцем. Гріх вам буде од бога! Коли ви вже нажартувались доволі, то час вам і приступить до діла:

заплатіть проценти, та ще й червінцями, а мою тисячу верніть мені зараз. Я не хочу більше позичать грошей людям, що так гріховно жартують. В святому письмі сказано: що взяв, те оддай! — промовив отець Єремія в моральнім тоні для напутіння цього грішного грека.

— Отче Єреміє! Чи ваша болість в серці спинилась? Нащо вам, калугерам, ті гроші? Гроші призначені самим богом нам, купцям, людям комерції, а не вам, ченцям. Вам призначене небо, а нам земля. Вам подобає спасаться та й за нас, грішних, молитись, а не гроші збирать та держать їх під спудом, в скринях. Гроші повинні обертаться, як земля обертається кругом сонця, — говорив далі Копронідос.

Він знав, що Єремія — чоловік з м’яким серцем, плохенький, полохливий, ще й до того містик, прилюбний до грошей.

— Воно неначе-то й так! Але й ченцям треба ж хліб їсти і про одежу дбати, про завтрашній день піклуваться.