Афонський пройдисвіт - Сторінка 5
- Нечуй-Левицький Іван Семенович -— 3 тютюном, — промовив Копронідос.
— I то добра річ; але якби з винами, то було б краще. Це смачний крам, а ченцям не можна вживать курива, — сказав отець Тарасій i навіщось облизав свою широку спідню губу, висолопивши широкого червоного язика.
Отець Ісакій спустив очі додолу. Отець Єремія почав швидко перебирати пальцями зерна чоток.
— Думаю завести магазин i з винами; маю агентів од значних виноградарів в Греції. Мені здається, що торг винами тутечки пішов би непогано, — сказав Копронідос.
— Як будете заводити магазин з винами; то заводьте недалечко од нашого монастиря, — сказав отець Тарасій, — бо, знаєте, часом приїдуть з сіл гості, то буде недалеко посилать.
— Для братії ж по чину монастирському положено в великі свята по красовулі вина, — сказав Копронідос.
— В нашому монacтиpi й красовулі дають не знають які, нема чим горла помочити, — сказав отець Тарасій, — ковтнеш, як муху, i незчуєшся. От красовулі од добродійних приносин — то зовсім інша річ.
— Були приносини колись — то од боляр та од боляринь, — несміливо почав отець Ісакій, — а тепер…
— Та боляри тепер щось скапцаніли! — перебив його отець Тарасій.
— А болярині кинулись на суєту; тільки й знають ті золоті зап’ястя та ожерелія… а до монастирів… — знов почав отець Ісакій, очевидячки, дуже сердитий на скупих боляринь.
— Болярині тепер тільки й знають, що натирати ланіти червоними рум’янами та замітать тротуари шовковими хвостами од спідниць. А вже ті вихання головою та станом… — почав отець Тарасій.
— Та моргання бровами, та покивання віями й очима навіть у церкві, — сказав отець Палладій.
— Спокуса тільки од нечистого чорноризцям, — обізвався отець Ісакій.
— Наші купці не такі. Ми ще не впали в гріховну суєту, — обізвався Копронідос. — Треба мені, отче Палладію, зняти мірку з аналоїв. А потім піду в магазин і виберу покрівці.
— Зайдіть на вечерню. А після вечерні й мірку візьмете, — сказав отець Палладій.
— Добре! А завтра прошу вас, чесні отці, до себе на вечірній чай та на трапезу. Я люблю духовний чин, а найпаче чорноризців. Моя квартира проти самої монастирської брами, — сказав Копронідос і встав, щоб попрощатись з ченцями.
— Прошу вас усіх… Моя супружниця богобояща. Вона зросла недалечке од святої Афонської гори й буде рада привітати вас у своїй господі, — додав Копронідос, цілуючи в руки ченців.
Він поклонився низенько аж у пояс ченцям, вийшов якось по-котячому, тихо, навшпиньки й тихесенько причинив за собою двері.
— Бог посилає нам жертвователя, — сказав отець Ісакій.
— Бог посилає нам дурня, та, здається, ще й грошовитого, багатенького, — додав отець Тарасій і зареготався на всю келію. — Ходім лиш до його, панотці! Хоч по добрій красовулі смикнемо. Греки знають смак у вині. Та й м’ясця печеного попоїмо, бо вже ті холодні шинки та ковбаси чомусь в пельку не лізуть. Пастерначе! Нагодую-таки я вас м’ясцем! Еге, так?
— О, борони й заступи мене, мати божа! — обізвався отець Ісакій. — У вас усе жарти. Не подобає чорноризцеві так жартувати. Ви все гнівите бога та сатану звеселяєте, а він, мабуть, од радощів аж танцює.
Після вечерні Копронідос зостався в церкві й ждав отця Палладія. Вийшов з олтаря отець Палладій, зняв мірку з попокpiвців i оддав її Копронідосові.
— Заходьте ж до мене завтра після вечерні на вечірню трапезу! — знов просив Копронідос отця Палладія. — Та попросіть од мене єромонахів, що я бачив у вас в келії.
III
Другого дня після вечерні отець Палладій з отцями Ісакієм, Єремією та Tapaciєм прямували до брами по гycтiй алеї монастиря. Тільки що вони вийшли по сходах в дзвіницю, через котру був головний вихід з монастиря, назустріч їм ішов Копронідос.
— Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, — сказав Копронідос, знявши бриля й низенько кланяючись.
Копронідос пішов поруч з ченцями й привів їx до свого житла. Ченці увійшли в кімнату Копронідоса, перехрестились по тричі до образів, а потім привітались з Копронідосом.
Копронідос попросив їx сідати. Ченці посідали на стільцях, але Копронідос попросив отця Палладія пе-pecicти на турецьку канапу. Копронідосова кімната зовсім була схожа на чернечу келію. Два кутки були обвішані образами, i в кутках горіли дві лампадки. В одному кутку на косому столику були наставлені святощі, принесені нібито з Афона та з Єрусалима: пляшечки з свяченою водою, якісь камінці, кипарисові хрестики та образки; в самому куточку стояли дві пальмові cyxi гілки. Через кімнату був простелений узький килимок, виплетений з чорних та білих крайок. В кімнаті пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого Сходу.
Незабаром у дверях з’явилась не дуже молода, але гарна з лиця така добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку покотилась з дверей по килимку. Голова в неї була напнута чорною шовковою хусткою; кінці хустки теліпались на повних грудях; шия була обгорнута білою хусточкою. На чорній сукні ясно вирізувались жовті зернисті чотки, котpi вона держала в білій пухкій руці.