Анкета - Сторінка 2

- Косинка Григорій Михайлович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Волость, перемальована на виконком, нагадує стару миколаївську троячку, залиту олією, що блищить сірою осугою, а кінчики покусані часом, — так от кулі покусали бляшану покрівлю волості, у вікнах — тонка шалівка, а підлога — пізно заоране поле… З’їзд.

І коли розтрушує городняком учитель Матвiєць, здається, засіває поле; це нічого, що в кутку, де була колись ікона пам’яті Олександра III, стоїть тепер бюст Шевченка, а над ним плакати:

«Бей по Колчаку! — звал Октябрь.—

Бей по Деникину! —

Бей по Петлюре!» —

а хтось, голодний на папір, одiрвав цигарок на три i неграмотно дописав: «Бей бандитов — эксплоататоров народной крови».

Матвiєць на все це дивиться косо, обережно, а сміх його — тоненький, їдкий i сковзається на обличчі учителя Черевички, i радо ловлять у дверях його очі обпалений вітром вид Одарки Костянтинівни… Він показує на газетні рядки і голосно, щоб чули учителі, що крешуть коло вікон огонь, читає газету…

— Прикурюємо… з’їзд так з’їзд — Антон Родіонович слово скажуть…

— Ша, Чечевичко…

«Революційна Європа. По радіо з Науена нас (хi-хi) повідомляють: Європа в революцiйнiй небезпеці: в Англії, Америці, Франції перепродукція товарів досягла… безробіття грізною хвилею…»

І кидає на стіл газету. Одарка Костянтинівна хiхiкає: її лисиче обличчя, коли зустрічає розумні Матвiйцевi очі, робиться кокетливо-пишним, серйозним, а слова його вона вичитує сама, — але до розмови встряє отак собі, за здрастуйте, розхристана бурсацька постать Чечевички, i на хвилину робиться смішно:

— Я так думаю, хай там собі безробіття, а нам аби кращий пайок давали, або хоч би консерви… ги, ги! — Він дурнувато оглядає своїх товаришів по школі i підходить до Матвiйця: — Правду говорю чи нi? — запитує Чечевичка і безцеремонно простягає руку до капшучка з тютюном.

Одарка ніжно торкає Матвiйцеву руку, випростовується і сумно зітхає, отак, наче хоче вимовити гаряче «ех!..», i раптом перебиває його мислі:

— Я чула, — тихо починає вона, — що ваш зятьок над сестрою знущається, чого ви мовчите?

У Матвiйця нервово тремтить брова:

— Собачка — бандитський намул, ім’я якому смерть, але не я, я не можу, хтось поклав до мого серця жаль… нi.

І шумить сива шапка Чечевички:

— Ану, гайда до школи: Джемс, Антон Родіонович — всі, треба починати…

— Антон Родіонович… бідна ж моя сестра…— сумно проказує Матвієць, кидає недокурок i перепускає до дверей Одарку Костянтинівну.

— Ох-х i яблучко да революція,

А бандитським дядькам да контрибуція… —

випльовує в осінню грязь гармонія продбатальйону, затихає, а Матвiєць чогось думає про устілку, що промокла в правому чоботі, i стомлено сміється.

Шкільні двері, коли одчиняються, позіхають од холоду — не топлено, але по шибках цвіте тютюновий димок, i гаряча пара вилітає у делегатів з’їзду i стелеться по шкільних лавах, де на плямах чорнила синіє, гусне…

До столу підбігає підтюпцем тов. Джемс, маленький, з подзьобаним віспою обличчям, винувато просить (він начмiлiцiї) пробачити, але інструктора з центру не буде:

— Начiнайтє, товарiщi, самi, а докладчiк сдєлаєт Антон Родіонович, — тихо додає він i сідає кінець столу.

Антон Родіонович поправляє кобуру револьвера, вирівнюється i торжественно виходить, наче общипаний гусак, в австрійському галіфе до учительської кафедри.

Матвiєць спльовує додолу i закурює; делегати, зачувши ім’я Антона Родіоновича, боязко оглядаються до дверей, притихають, i зала хутко німіє.

— Товариші інтелігенція i селянство! — починає, пильно вдивляючись в обличчя делегатів, Собачка.— Вам iзвестно, хто я такой? Я — бивший бандит Зеленого, которий перейшов чесно к Совєтской властi, i говорю вам: ми знаєм iмперiалiзму буржуазной Германії й прочих стран, онi на наших шкурах создают красноє, огненноє кольцо, но онi глибоко ошибаються, уже в могилу пошли тi, хто подривал знутрi Совєтскую власть… Я сам, как ізвєсно, половецький куркуль, но за правду всiгда умру, i больно смотреть на сельскую iнтелiгенцiю, которая не може принiмать участія по збору продналога. Напримєр, що такоє релігія? Само обман! Нєт, ти докажи дядьку, що ето действительно самообман, i не нужно нiкакiх iкон — ето картинка, а не Бог… Помещики i капитал строiлi не школи, а марнопольку, спрашується, для чого ето? Затемнять народ, жаждущiй знанiя i свєта; буржуї сознавали, що когда настанет соцiалiзм Совєтской властi, — онi погибнуть, i вони погибли, но йде жестокая борьба, рєками проливається кров, i експлоататори народной кровi — бандити, напримєр, поймали курiнного третього куреня, котрий перейшов, как i я, чесно, i повiсили на стовпi разом iз собакою, а хто ж, сознательний, не согласиться, що ето звєрство? І когда йдьоть борьба не на жизнь, а на смерть, тогда нужно акуратно здать продналог:

не думайте, що я не сознаю, какая ето трудность, да, наш дядько покiль не загремить, не перехреститься, но время не жде, дорога тепер плоха, значить, пiдвозить треба скорiше…

Раз ти здав продналог, тогда не будеш нарiкать, що Антон Родіонович не дає дихать, нет, я тебе пальцем не трону… потому ти чесний гражданин, а не бандит. Не помагай iмперiалiзму, которий здавив железной рукой красную винтовку, хоче потопить в кровi революцiю, а здавай продналог. Правильно говорю iлi нет? Ето важний вопрос, i я ставлю руба: хто проти? Я окончив…