Антарктида - Сторінка 10

- Довженко Олександр -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Гладкий швидко піднімається на шканці і прямує до капітана.

— А ось і сам Гладкий! — чути голос Беллінсгаузена.

— Ну, що, Гладкий? — посміхається до нього Завадовський.— Ось острів назвали твоїм ім'ям! За віддану працю.

— Острів Гладкого! На, подивись!—Астроном Си-монов теж посміхається, простягаючи Юхимові Гладкому підзорну трубу в присутності капітана.

— Поздоровляємо, Гладкий! — почулися на вітрі го" лоси штурмана, помічника і двох марсових.

Гладкий не взяв труби. На нього наплинув раптом потік найскладніших почуттів, але він стримує їх на тактовному градусі. Не треба.

Дивлячись одним оком на улюбленого свого капітана, він вирішує, як і завжди, не проминути можливості і тут, на капітанському містку, поговорити про життя з розумними серйозними людьми.

— Осмілюсь доповісти, вашскобродь: на острів цей давати своє ім'я — Гладкий — ніяк я, пробачте, не згоден.

— Чому? — голосно спитали всі, посміхаючись.

— Це дивно!

— Моє ім'я, вашскобродь, для теплих, лагідних земель,— тепло й лагідно посміхається Гладкий.— Хіба можна сказати, що це острів Гладкий чи Гладкого? Ні, Я краще почекаю, і ви не спішіть. Відкриється острово-чок на екваторі або тропіку та щоб нижче — тоді, будь ласка. А на ці високі острови,— Гладкий журно махає рукою за борт,— є більш високі і поважніші імена: царів, князів чи королів. Будь ласка — Наполеон, султан турецький...

— Ви чуєте? Гладкий образився!

— Звичайно.— Гладкий вирішує до кінця захищати своє ім'я.— Наполеону й то дали "Святу Єлену". Всьому світу відомо. Мене ж, вашскобродь, світ нехай знає з іншого боку... Острів Гладкого!..— В голосі матроса чути нотки образи і навіть докору.— Острів Гладкого, вашскобродь, повинен радувати око людське родючістю, кольором... Е-е... яй-яй!..— Забувши, як це не раз бувало з ним, що він перед начальством, Гладкий похитав головою і обернувся в бік океану, аби ще раз поглянути: "Боже, і це мій острів!" Але острова вже не було... Нездійсненна мрія сховалась навіки від його очей за велетенським блискучим айсбергом, оточеним ревучими бурунами. Смуток сколихнув океанську душу Гладкого. Він замовк і замислився. Замовкли навколо і всі його улюблені командири. Дивлячись у туманну бурхливу далечінь, кожен заглибився в свої думи.

Темніє. Надходить ніч, повна тривоги, з звичною стріляниною, фальшфейерами і знов стріляниною і безнастанним вглядуванням у темряву. Але ось настає ранок, і кораблі йдуть поруч на дистанції трьох кабельтових. Беллінсгаузен і Лазарев сигналізують один одному. Команди на борту, на вантах.

На "Востоке" Беллінсгаузен дивиться в бік "Мирного". Сигнальник-"телеграфіст" передає йому слова Лазарева:

"Поздоровляю "Восток" з хоробрим виходом з криги".

Беллінсгаузен. Передай спасибі. Ми зробили, можливо, дещо сміливе, ви зробили неможливе. Екіпаж "Востока" салютує вам!

— Ура! — грянув екіпаж "Востока".

— Барабанщик, дроб! — лунає команда. — Вогонь!

— Ура, ура, ура!..

На "Мирном". Екіпаж на палубі і на вантах. Чути постріл з "Востока", другий, третій. "Мирный" відповідає.

Лазарев (до Обернібісова). Відходимо нарізно. Сім пострілів.

Чути ще чотири постріли "Востока".

(До моряків). Сигнал розставання. Відходимо нарізно! (В бік "Востока"). Прощай, "Восток"!

Моряки дивляться на "Восток".

— Прощай, "Восток", прощай, товаришу!..

На "Востоке" Беллінсгаузен і Торсон. Матроси на вантах і салінгах махають: "Прощай, "Мирный"!"

З трюму виходять мореплавці "внутрішніх вод". Гладкий розчулений:

— Півроку заважали один одному, а розлучатися жаль. Прощай, друзяко "Мирный".

Розходяться і зникають кораблі в океані. З води напливом виникає морехідна карта з мультиплікаційним зображенням різних курсів "Востока" і "Мирного" до берегів Австралії (Нової Голландії). На карті по шляху "Мирного" ставиться хрест над трьома островами "Ройял компані Айлендс". Немає ніяких островів!

Виникає "Восток" з наплаву під блакитним небом. Тепло. Блакитне море, небо і чарівні зелені береги Порт-Джаксонівської затоки — все залите сяйвом південного сонця.

"Після похмурої суворої країни,— де, здається, всі серця людські холонуть, і людина, зближаючись почуттям з оточуючим навколо, буває понурою, задумливою і суворою,— раптом тепло, і лагідна блакить, і ці зелені береги!

Всі насолоджуються прекрасною погодою, виносять з вологих приміщень вбрання, книги, карти. Симонов встановлює на палубі свої астрономічні прилади, його помічники витирають скельця в підзорних трубах, щоб ясніше бачити примітне на березі".

З трюму, наче з пекла, посміхаючись і хмурячись від яскравого світла, пожовклі, сірі, побряклі піднімаються трудівники низу.

Матроси "Востока" на землі. Російські селяни, давно вже вдягнуті в строгу форму моряків, давно віддалені від рідних полів і лук,— зійшли на берег.

— Земля... ти, боже мій! Ой як гарно! Ой як хороше! Тепла...

— Землиця... Ліс!..— Паліцину раптом здалося, що ліс у нього поплив перед очима.— Ох, братці, мене щось хитає. Пливе, наче палуба перед очима... Дайте полежу трошки! (Лягає), Касаткін, адже це рай? Касаткін! Ра-ай...

Касаткіну не хочеться лягати. Здивований, як завжди, і радісний, він застиг у позі своєї звичної постійної готовності до дії і, не витримавши, кидається в танок.

Деякі матроси просто ходять по зеленій галявині парами, взявшись попід руки. На їх обличчях щастя і мир. Гладкий розтирає в шкарубкій долоні землю і нюхає.

— О! Оце я розумію, острів. А ось що люди світять грішним тілом,— це вже непорядок. (Помітив вдалині постать). Ей! Чорнява! Здрастуй! Соромиться, сховалася... Живуть погано... Ай-ай-ай...

Астроном Симонов і два підштурмани — Шеркунов і Крюков — становлять "інструмент для спостереження справжнього півдня, а вночі проходження через меридіан зірок південної півкулі". Шеркунов, Крюков і унтер-офіцер артилерії Кисельов старанно допомагають молодому вченому. Це їх щастя, якого вони вже ніколи не забудуть.

Вчений наблизив їх до високого свого діла, і життя вже здається їм наповненим особливим, небуденним змістом. Він навіть називає їх панами:

— Астрономічне спостереження, панове, провадив у південній півкулі один лише Локаль на Мисі Доброї Надії... Потримайте, будь ласка... Приготуйтесь записувати...— Астроном Симонов точний, діловитий, не поспішає.— Швидше б добратися до південних сузір'їв. Ви розумієте, як це важливо для всіх астрономів світу?!

Біля шлюпки, на березі, лейтенант Торсон. До помічника:

— Постав озброєних вартових на випадок нападу.

— Диких?

— Всяких.

На борт "Востока" піднімається по трапу родина тубільців. Вони низько вклоняються і намагаються посміхатись, щоб виявити радість.

Старший з них одягнений в драні штани англійського матроса. На лобі пов'язка з шнурків, пофарбованих червоною глиною. Босий. Торс голий. На грудях на ланцюжку висить велика мідна бляха на зразок чвертки місяця з написом по-англійськи.

За старшим виступає родина: чорна дружина, ледве прикрита байковою ковдрою, з кучерявою шевелюрою, прикрашеною зубами кенгуру. Донька напівбіла, два сини, схожі на батька, і ще кілька майже зовсім голих австралійців.

— Ай ем кінг Бонгарі! — промовляє "кінг" поганою англійською мовою, показуючи свій паспорт на грудях.— Бон-га-рі!

Голос у Бонгарі хриплий, розбитий. Щось жалюгідне, потворно пародійне і разом з тим драматичне.

— Король Бонгарі! — голосно перекладає Торсон. Матроси вражені. До нестями хочеться сміятись.

А дівчина! Не дай боже! Але тихше, тихше — король!

— Иес! Кінг Бонгарі! Хіер із май вайф квін Мадо-ра! — Бонгарі рекомендує свою вірну дружину.

— її величність королева Мадора!.. Тихо!.. Всі затамовують подих...

До Беллінсгаузена в кают-компанію входить матрос:

— Мічман Торсон просить доповісти: на борт прибув його величність тутешній король з королевою!

Беллінсгаузен поспішно виходить. Побачивши Беллінсгаузена, Бонгарі зразу догадується, що перед ним капітан корабля, і, низько вклонившись, підходить до нього.

— Ай ем кінг Бонгарі! Хіер із май пипл! Хіер із май ленд! (Жест у бік берега).

— Ось мій народ, ось моя країна! — перекладає Торсон.

Бонгарі вдоволений. Капітан промовив якісь хороші слова. На палубі знають усі тепер, хто такий Бонгарі, і всі від радощів сміються.

Торсон підходить близько до Бонгарі, щоб прочитати напис на блясі. Бонгарі став у горду позу.

— Бонгарі. Начальник в Брокен-Вайє 1815,— голосно читає Торсон.

— Ай ем кінг Бонгарі!..

— Так, так, кінг, бачу,— Беллінсгаузен дивиться на Бонгарі доброзичливо і вдумливо, наче лікар на хворого підлітка.

— Щось дуже сплохував, вашскобродь, король,— зауважує матрос Паліцин.— В одних штанцях, і он голову, дивіться...

— Так. Хто тобі пробив голову, Бонгарі? — питає Беллінсгаузен.

— Хіер із май пипл, хі воз дранк. (Мій народ, він був п'яний),— відповідає досить байдуже король австралійців, помітивши по жестах, що мова йде про його перев'язану рану.

— Вашскобродь, може, баришню одягти, королівну. Матросам дуже ніяково. Щоб не почав хтось бавитись.

— Всіх одягти. І нагодувати! — наказує Беллінсгаузен.— Вина давати небагато.

— Як це смішно, коли б не було так сумно. Король — парій! — говорить Торсон Завадовському і Михайлову, який, радіючи, почав вже малювати портрет Бонгарі.

— Так, так... Батечку, краса яка! — захоплюється Михайлов.— А ніс! Дивіться, ніс! Ох і краса ж, мати божа! Скільки живу, не бачив такого носа. Ось ми його зараз... А-ах!

— Ти що ж це, ваша величність, так запустив себе!— з докором, хоч і не без деякої поваги говорить немолодий вже матрос Барабанов, вдягаючи на Бонгарі червону гусарську куртку.— Раз ти король, треба форму зберігати. Є, ваша величність, примовка: який піп, такий і прихід. Королевичі теж голі, куди це годиться! Дівчина — стид і страм... Не крути головою, дай застебнути. Ех, неохайний!

Королева Мадора вже красується в новій ковдрі. Матроси підходять з розкритим простирадлом, щоб накрити дівчину. Раптом вся королівська сім'я насторожується. У королеви Мадори навіть бокал застигає в руці. З боку трапа чути неймовірно грубий вигук. На борт "Востока" піднімається капітан королівського порту Джон Пайпер.

В ті часи Австралія, або Нова Голландія, зовсім не була схожа на сучасний домініон Сполученого Королівства Великобританії. Австралійських' аборигенів тільки-но починали витісняти в глиб материка англійські переселенці, серед яких було чимало висланців із англійських тюрем злочинців.