Антерпреньор Гаркун-Задунайський - Сторінка 9

- Винниченко Володимир Кирилович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


— Пожалуста, не розказуйте! Коли треба говорить, вони самі розтуляться… Ну… Тепер… Зробіть взгляд Грозний…

Петренко стулив губи, насупив брови і «зробив взгляд Грозний». Вийшло, ніби він зібрався заплакать.

— Ну, так… Тепер далі… Тільки станьте до рампи ближче… І ви, і ви…— злегка штовхнув Гаркун Петрен-кову, — положіть йому руку на плече… Ну, й дивіться на його. Пріятнєє, пріятнвб дивіться… Смійтесь до його… Більше… Ну, далі…

Тут увійшли ще дві панії й, нашвидку хитнувши всім головою, стали збоку. Гаркун тільки суворо подивився на їх.

— Залізняк! Що ви все руками тикаєте, як говорите? — причепився він до Гонтиного приятеля. — Ви ж не дратву просовуєте в чоботи? Коли ви вже забудете свою мастерськую?.. Абсолютно глупий народ!

Залізняк ніяково всміхнувся і міцно склав руки на животі.

— Ну, от! Він їх на живіт!.. Ну, положим, нехай так… Держіть, держіть так… Та веселєй смотріть… Підніміть голову… Та громче говоріть, бо вас і не почують… Ну, повторіть вашу фразу…

— Та годі вам уже свариться! — крикнув Залізняк із ролі і махнув рукою. Але, злякавшись, зараз же склав її знов на живіт і подививсь на Гаркуна.

— Більше інтонації треба…— сказав Гаркун. — Ну, далі.

Тільки до Ґонти та до Галіної не міг причепитись. Гонта, очевидячки, був «талант». Він поводився вільно й розв’язне. Коли кінчалась його роля, він брав у руки балабайку і, підморгуючи двом паніям, що несміливо усміхались до його й скоса подивлялись на Гаркуна, тихо дзвенів на ній. Талант же його, мабуть, виявлявся в тому, що він за одним духом викрикував свою ролю, котру знав, як отченаш, і умів добре «реготатись». Гаркунові дуже подобалось, як Гонта починав тарабанити свої «місця», не зупиняючись ні на один мент, хоча, треба додати, сам він дуже погано знав свою роль. Але він на це не вважав.

— Я таки ніколи й не учу ролі, — говорив він. — Суфльор, вдохновеніє, от і все… Старий, опитний артист ніколи не учить… Іскуство така штука, що… е… е…

Тут він зупинявся, жував трохи губами і накидався на кого-небудь. Так-таки я й не довідався, яка така «штука» іскуство. А шкода, та й не мала!

Почалася п’ята дія.

— Ну, тепер ви вже, пожалуста, тільки репліку мені, тільки репліку…— звернувся до мене Гаркун, — тут такі місця, що без суфльора треба…

Він грізно нахмурився і став серед кону. Здавалось, от-от стіни не витримають цього погляду, заваляться і помнуть так гарно намальований ліс.

— Ну? — скомандував він мені.

Я подав йому репліку, він сказав її… але далі у нас не поїхало.

— Далі, далі, що ж ви!

— Та вам же тільки репліку…

— Ах, пожалуста, давайте! Що, ви хочете все настров-ніе моє прогнать?!

Я злякався цього й почав йому прямо-таки суфлі-ровать.

— Ні! Так не можна! — махнув він рукою і розправив брови. — Я ж вас просив тільки репліку, а ви… Ех! Я тільки руками розвів.

— Петренко! Це вам не поліцейська канцелярія! То там можна було строчить бумажки й сідать… Прошу встать! Що це справді таке?! — загорлав він. — Я й на репетиції скликай, я й реквізит готов, я й за музикою бігай, я й на сцені вивозь, я… а ви будете гроші забирать і сидіть собі! І прошу мені з інтонаціями й жестами репетирувать… Залізняк! Це вам не сапожная мас-терская! Що, ви думаєте, що й театр вам сапожная мастерская?.. Станьте ближче… Та куди? До кругу ближче… Ви, Гонта, перейдіть на той бік… Треба, щоб група вийшла, картина… Галя, перейди сюди…

— Глупости! — одрізала Галя. — Никакой картиньї не выйдет… Нужно, чтоб Петренко стал за Людмилой Петровной… Когда я буду падать в обморок, нужно, чтоб…

— А тм все-таки думаешь падать в обморок? — перебив її Гаркун. — Но ато ж… абсолютно…

— Ты абсолютний дурак! Раз я говорю, что буду падать в обморок, так, значит, буду… І не тебе меня учить, вот что! Лучше б своих сапожников учил… Вон как стоит! — зневажливо тикнула вона на Залізняка, який почервонів і, випрямившись, боязко подивився на Гаркуна.

— Но, ведь… Как же ты будешь падать в обморок, если атого в драме нет? — не звернувши навіть уваги на Залізняка, скрикнув Гаркун. — Зто ж… ей-богу!..

— А в драме єсть, что она поет по нотах? Есть?

— Но… Если б ты знала напамять, так…

— Ну, так й не рассказывай… Ну, словом, я падаю в обморок, или… йди себе к черту с своим спектаклем, вот й все!..

І, повернувшись, одійшла в куток і сперлась на «ліс». Гаркун стиснув плечима й замовк.

— Себе небось можно, — знов почала Галіна, — ему й то, ему й се… Скажите, пожалуста, цаца какая… На-брал каких-то… писарей, сапожников… Играй с ними… Еще указывает…

— Анна Семеновна! — вмить обізвався трохи блідий Петренко. — Не я просив Василя Олександровича грать з ними, а вони мене, значить…

— Ну, то й поцілуйтесь з ним!..

— А для чого ж оскорблять нас? — вмішалась Пет-ренкова, і гарненьке її лице спалахнуло полум’ям. — Що ми вам должни 10 рублів, так ми… одиграєм вам… а…

— Воображаю ату игру!

— Ви тільки умієте іграть? Не задавайтесь, пожалуста! — блиснула очима Петренкова і круто одвернулась від Галіної.