Апостол безсмертя - Сторінка 3

Спочатку нерухомість, потім — голод, радість повернення до життя… Послухай, Грицю, не спокушай долі, повернися до нормального мислення!.. Доки не пізно!.. Хай це буде химерою, тимчасовим затьмаренням, я все збагну!..

— Я гадав, що ти і в житті поет! — розчаровано мовив я. — Я вірив, що ти ненормальна! А поет, що кличе до норми? Пробач, що потурбував… Більше не стрічалися. Я опинився біля Чорногори. Найняв кімнату в старої ґаздині — одинокої баби, яка жила високо на груні, під смерековим гаєм, і розпочав те, що задумав…

— Що ж ви задумали? — не стримався я. — Який план у вас виник? Які зміни в світогляді?

— Хвилечку терпіння, — сказав Гриць. — Давайте, допоможу вам запрягтися в рюкзак. Ось так. Тепер ходімо далі. Слухайте уважно. Я підходжу до основного… Вам ніколи не спадала думка до голови — а що таке людина? Навіщо вона живе? Це не примха — таке запитання. Над ним мізкують тисячоліттями безліч філософів і мудреців, учених і політиків, соціологів і теологів. Різні відповіді, різні підходи. Універсального висновку нема. Чи не дивно? Адже не стане орел сперечатися з іншим орлом, в чому їхня суть, навіщо вони живуть? Є крила, є повітряна стихія, є неоглядне небо. Лети, насолоджуйся польотом. Не треба також визначати суть квітки, бджоли, гадюки, їжака. А людина шукає свого призначення. Шукає, міркує над своєю метою, проте оволодіває фахом, ліпить з себе певного спеціаліста. Людина — інженер, людина — педагог, людина — швець, людина — політик, людина — солдат. Дивовижна спеціалізація, підпорядкування себе якійсь уже не людській меті, а промисловій чи науковій або соціальній необхідності. А що ж таке людина сама собою, поза фахом, поза громадським призначенням? Я запитав сам себе про це і не знайшов відповіді. Тоді не знайшов, а тепер я знаю. Проте не забігатиму наперед…

Коли я лікувався голодом, мій розум осяяло просте і величне відчуття. Воля! Ми забули про неї. Ця сила вела тваринний світ від амеби до людини. Вона клекоче в кожному листочку дерев, вона струменить в сонячному промінні, вона у весняному поклику журавлів і в повстанні за свободу, у дитячому прагненні до пригод і в красі квіток, у муках великого кохання і в відчаю ученого, який розбиває серце об мури незліченних таємниць всесвіту. Я може мовлю тривіальні речі, проте ми майже не застосовуємо сили волі, хоч повторюємо це слово на кожному кроці. Ми замінили справжню волю до дії її підробкою — незліченною лавиною програм. Ось у чому небезпека кібернетизації мислення, почуття, творчості. Замість живого проникнення в безмірність — моделювання всесвіту, замість розширення своїх почуттів — створення аналогів почуття, механічних пристроїв-протезів, замість оволодіння новими можливостями еволюції — нагромадження старих цінностей, замість опанування новою економною енергетикою — використання дорогоцінних органічних запасів планети! Та що я вам розповідаю? Це повинен розуміти кожен мислячий житель Землі. І багато хто розуміє! Проте — майже ніхто не хоче задуматися — а де ж альтернатива, новий шлях?

Я сказав сам собі: експеримент! Він відповість тобі на всі запити. Ти відчув, що воля поставила тебе на ноги, воскресила, зробила чудо там, де безсилою виявилася вся могутність медицини?! Йди далі тим же шляхом. Відкрий своє потаємне, мільйоннолітнє, заглянь у скарбницю власного єства, дай відповідь: хто ти поза тим, що з тебе зробили батьки, школа, спеціальність? Хто ти як людина, а не кібернетик?

Я знаю, що ви скажете. Людина — суспільна істота. Правда. Без суспільної інформації дитя не оволодіє надбанням минулого. Але ж правда й інше — інформація може нагромадити у віковічному генетичному коді такий частокіл, що людина вже не здатна формувати сама себе, вона повністю підпорядкована штучній програмі — расовій, державній, релігійній, шкільній чи якійсь іншій.

Отже, воля. Куди ж застосувати її? Відповідь одна — щоб кувати самого себе. Те, що в природі творилося мільйонноліттями — поява нових видів, родів, форм — те людина може робити з собою на протязі одного життя. Не споживання, не насолода насичення, а саморозкриття! Ось ідеал для людини.

Я збагнув — життя не спонтанне явище, не випадковість. Воно — всеосяжне. Воно — суть єдиної субстанції, матерії. І найвищий аспект його — світло, промінь.

Світоносна тканина життя об’єднує безмір, як вічно-динамічна кров Всесвіту. В незміряних поєднаннях систем, планет, еволюцій, і в дивовижних сплетіннях атомів та субатомів Єдине Життя знаходить свої вияви, підноситься у безлічі експериментів все вище й вище, творячи чарівливу Симфонію Буття.

Разом з тим творяться координати існування та усвідомлення. Для кожного — свої, хоч для всіх Всесвіт єдиний. Для нас — найважливіші координати Часу, Простору, Маси, Руху. Але вони не універсальні. Навпаки, наш світ — лише венозна система Єдиного Організму, де світоносна кров, сповільнюючи ритм буття, тче тіньове існування — речовину. Згодом, розриваючи кайдани гравітаційного сну, світло формує біологічне життя, штовхає його до самоусвідомлення, до мислі, до людської еволюції. Через думку і духовний екстаз, через красу творчості і героїчні дії Світло повертається в Домівку Безміру, збагачене ідеями подвигу й самозречення, любові й співстраждання, мужності й віри.

Так відбувається грандіозний обмін у великому єстві Матері-Природи.

Напрям еволюції — поступовий перехід з тіньового буття у світоносне, з світу Відносності до світу Абсолютності, з світу Необхідності до світу Свободи.

Я слухав палку мову Гриця, як легенду. Звідки він люди, чому в його словах кипить полум’яна віра в те. люди, чому в його словах кипить полум’яна віра в те що він каже? Проте нема конкретизації! Загальники, екзальтація, піднесеність!

Я сказав йому про це. Зауважив, що при всякому експерименті потрібен плід. А який плід з його романтичних міркувань? В що перетвориться людство, переходячи з "тіньового", як він каже, існування до світоносного? Чи залишаться тіла, індивіди, чи все перетвориться у якусь безликість, у своєрідний лемовський "соляріс", де вся планета складає єдине життя. Якщо в принципі це й можливе, то хто доведе, що таке життя приємніше. ніж теперішнє, людське?

О ні, — засміявся Гриць, замріяно дивлячись понад горами, де пишно-білі хмари ткали на блакитному тлі неба величні казкові споруди. — О, нізащо! Навіть Мати-Природа привела нас крізь хащі примітивних родів, сімей та видів до мислячої незалежної істоти. А ми, маючи самосвідомість, невже опустимося до безмізкого юрмища, до деградованої маси? Навпаки — повна індивідуалізація! Така наступна ступінь еволюції. Спілка титанічних розумів і почуттів. Не табуни пересічних людців, споживачів матеріальних благ, а співдружність космічних творців.

Людство породило своєю діяльністю психосферу. Вона вже є, вона буде. Вона невмируща. Це — пам’ять людства. І нею може користуватися всякий, хто введе свою психіку в той потік. Але щоб породити себе в психосфері, в ноосфері, щоб вільно діяти там і формувати для себе нове тіло, новий вияв — необхідно перевершити мислення і дію природної програми. Стати власним плавильщиком. Створити нерушимий — центр свідомості, непідвладний часові, просторові, смерті. Хай він вибирає для себе будь-яку основу. Природа дала йому одне тіло — він, породжений тілом, опанує міріадами тіл і явищ.

Це Свобода, друже! Свобода!

Бачу, бачу! Ви хочете знову заперечити. Запитати про метод, про суть експерименту. Я так довго розповідаю про теоретичну основу мого світогляду, щоб ви збагнули найелементарніше: вся могутність Безміру — в людській волі. Тисячоліттями люди віддавали свою волю, свою потужність і славу своїм небесним тіням — деспотичним богам. Вони йшли — босі, голодні, нещасні — з жебрацькою торбою за плечима, просили у неба милості. А небо мовчало. А в торбі — ви чуєте, друже? — у торбі жебрака лежав магічний жезл всемогутності. Жезл Волі!

Тепер я мовлю про це вільно, впевнено. Бо знаю. А тоді — тоді, я не приховую цього, було всього. Сумніви, хитання. Тяжкі роздуми, пошуки — з чого почати. Я рішив почати з енергетики організму, бо це й складає основну суть біологічного життя. Я збагнув, що не можна сягнути нового, вищого ступеня, не звільнившись від закону поглинання. Доки ми залежимо від їжі, погоди, житла просторів, інших істот, — як ми можемо мати волю? Будь-яка наша дія зв’язана міріадами ниток з безліччю істот, явищ, предметів. Про яку ж свободу можна мріяти?

Краса Карпат допомогла мені. Довгі дні роздумів, зосередження. Все довкола підказувало — не бійся! І грандіозні хвилі гір, і смерекова варта, і мудра тиша, що пливла зоряними ночами над Чорногорою. — все веліло: починай!

І я сказав: а чому б і не почати? Чому ж не спробувати? Теоретизувати може всякий, а полетить у небо лише птах! Якщо в моєму єстві є здатність нового вияву — успіх прийде. Якщо нема — така здатність повинна з’явитися. Інакше — воля нічого не варта! Вона фікція. І тоді людина — лише раб природи, її маріонетка. Безкомпромісно — чи не так? Проте правда — понад все!

Я повторив свій експеримент з голодотерапією. Шістдесят днів утримання. Раніше я мав мету — лікування, повернення до руху, нормального людського життя. Тепер — зовсім інша мета.

На світанку я виходив до сонця і єднався з ним. Так, так. Це не абстракція. Я відчував себе його часткою, його атомом. Більше того, я відчував себе самим сонцем, яке відділило згусток свого проміння для мандрів у далеких світах. Що з того, що я непрозорий, невогнистий? Що з того, що я мушу ходити, спати, одягатися? Моя промениста суть задрімала, одяглася у скафандр тримірності! А тепер я хочу повернутися у безмірну домівку, я прокидаюся. Мені не потрібно їжі, мені не потрібно споживання чужої енергії. Я сам — енергія, вічна динаміка вселенського Руху.

О, друже! Ви не можете збагнути, що творить воля! Це — як снігова баба. З маленької сніжки може нагромадитися ціла кучугура. Або ядерна ланцюгова реакція. Закон той же для деградації і для піднесення. Неухильність волі — ключ до будь-яких замків. І в науці, і в подвигу, і в любові.

В моєму організмі почалися трансформації. Я поставив себе на грань смерті. І спрацював мільйоннолітній еволюційний рефлекс.