Біда бабі Палажці Солов’їсі - Сторінка 5
- Нечуй-Левицький Іван Семенович -Як почалась суша, Петро позвозив ярину, поскладав у клуні в засторонках, а потім незабаром перемолотив і пашню позсипав в засіки. Палажка не намагалась за свою частку ярини й годувала свої кури й качки своєю пашнею. В хаті було тихо, бо в току й на городі було багацько роботи: ніколи було й лаяться та сваритись.
Доки Соловейчук возив снопи та молотив хліб, кури живились в току натрусом коло клуні. Але як настали холода, треба було годувать і кури, і гуси. Баба Солов’їха почала примічать, що її кури й качки стали худі, аж пір’я на їх наїжачилось, а невістчині кури ходили по дворі ситі, неначе невістка зумисне годувала їх на заріз або на продаж.
Вранці, як кури злітали з сідала та з горища, Оришка ставала коло хати на причілку, ловила усі плохенькі бабині кури, закидала в жлукто й накривала рядном, а тоді сипала пашню для своїх курей та качок коло порога. Раз вранці баба Палажка пішла в комору, набрала своєї пашні в глечик, посипала коло порога пригорщ жита й пшениці і почала скликать свої кури. Але до порога позбігались тільки невістчині кури, і ні одна бабина курка не прибігла.
Баба аж здивувалась. Вона забідкалась і пішла шукать свої кури в повітку, заглянула й на тік, а курей нігде не було.
«Ой боже ж мій! Чи не подушив оце тхір моїх курей на горищі?» — подумала баба і пішла на причілок та хотіла вже приставлять драбину та заглянуть на горище.
Але баба вгляділа на призьбі жлукто, закрите рядном. Вона скинула рядно, аж в жлукті сиділи її кури й півень. Кури, вглядівши світ, повилітали з жлукта. Баба тільки очі витріщила. Вона поскликала кури до порога й посипала їм жита й пшениці. Голодні кури, попісникавши в жлукті таки довгенько, аж спихали одна одну: з такою жадобою кинулись на пашню.
— Нащо ти, Оришко, ото позакидала мої кури в жлукто? — гукнула баба на невістку.
— На те позакидала, щоб ваші кури не їли моєї пашні та виздихали й вищезли швидше; бо в вас же своя пашня отам лежить в коморі, то беріть свою пашню та й годуйте нею свої кури, а для себе печіть окроми й хліб і паляниці, а нашого хліба не їжте. Ви маєте свою частку пашні, а хліб їсте з нашого борошна.
Бабі було шкода своїх курей. Другого дня вранці, тільки що почало розвиднюваться, баба мусила брать в коморі свою пашню для своїх курей. Вона посипала пригорщ пшениці коло порога, далеко поодганяла аж за повітку невістчині кури, а сама ввійшла в хату, сіла коло вікна та й почала наглядати й кмітить, щоб невістчині кури не повертались з-за повітки.
Дивиться баба, аж невістка йде з повітки, сіла на порозі, простелила свій хвартух, згребла чисто всю пшеницю, повизбирувала всі зерна, кинула в хвартух, а потім пішла за хату, поскликала свої кури й посипала їм свекрушину пшеницю. Бабині кури голодні крутились коло порога ні в сих ні в тих.
Баба вибігла з хати й крикнула через сінешній поріг на невістку:
— Нащо ти ото визбирала мою пшеницю?
— На те, щоб твої кури швидше виздихали і вищезли з мого двора,— одказала Оришка.
— Бач, яка в тебе іродова душа! А я думаю, чого то мої кури худі, як тхорі, а твої такі ситенькі, як ти, невісточко. Надбала ти тіла на нашому хлібі, і твої кури надбали ситі, ледве вже ходять по дворі.
— Я й од батька принесла на собі багато тіла, а оце в вас воно опаде з мене, через вашу гризню та лайку,— кричала Оришка на ввесь двір.
На той крик вибіг з хати син. — Чого ви, мамо, все заводитесь з Оришкою? Через вашу гризню померла Олена. Ви загризете незабаром і Оришку. Я візьму рушницю та ваші кури й качки постріляю! — кричав Петро.— Ці ваші кури вже мені осточортіли. Через їх ви загризете мені й другу жінку, як загризли й Олену.
Опришкуватий Петро спахнув, кричав па всю оселю, прискав, як кіт, аж посатанів, аж підскакував і тріпав руками.
— Та не тріпай руками, як той півень крилами, та не підскакуй, як вишкварка на сковороді. Впини лиш свою жінку, щоб вона не кричала на мене, як на собаку, бо я мати і з нею свиней не пасла. Недурне ж попові наймички продражнили тебе вишкваркою, як ти служив в батюшки за наймита, а диякон і тепер дражнить тебе півнем.
Ще як Петро був парубком, то служив за наймита в батюшки. Він все заводивсь та лаявся з наймичками, а наймички і справді продражнили його вишкваркою. Було як полається за щось з будлі-котрою наймичкою, то кричить, верещить, мов навіжений, тріпає руками та аж підскакує, неначе той півень, що розставить крила й тріпає ними, настовбурчиться й кидається на другого півня. Наймички зумисне дражнились з ним та сердили, щоб він шкварчав та підскакував, як вишкварка на сковороді. Соловейчук був добрий тільки до тих, що його хвалили… А як тільки хто-небудь його не хвалив або гудив за щось, він лаявсь, сердився і вважав на того чоловіка, як на свого ворога. Слава про його вдачу пішла по всьому селі. Він тоді насилу знайшов собі молоду. Олена знала про його вдачу й пішла за його через те, що він сподобався їй, бо був гарний з лиця, чорнявий і з блискучими чорними очима, такими, як і в його матері.