Близнята ще зустрінуться - Сторінка 5

Я мушу дочекатися на мого двійника. До того часу не виключені дальші зустрічі з Тересою та батьком. Я повинен бути готовий на нові несподіванки Коли він прийде і перебере свою наречену, моя місія буде закінчена.

Петро Тогобочний. Ну, то нехай. Так я йду тим часом шукати того чоловіка. Але будь же готовий, чи як? Ану ж прийдеться ще сьогодні вночі вийти?

Святослав Тогобочний. Я готовий, друже.

Петро Тогобочний. То бувай.

Святослав Тогобочний. Тим часом.

Перша пара. — ...несвідомий жах від тієї звістки. Якщо він справді тут, між нами, то катастрофа, яка наближається до всіх нас... — Отже, ти дуже перебільшуєш, люба. — Дай Боже, щоб я перебільшувала! Але всією істотою я передчуваю, що ще сьогодні вночі з нами станеться щось. Якщо між масками та доміно я впізнаю його, я не витримаю, і тоді...

Друга пара. — ...у мене вже нема ніг! Як ти так зручно влучаєш просто у мозолю? Дивись, воно так легко: раз-два, раз-два, раз-два...

Третя пара. — ...я переконана, ах, я переконана, що це він, отой широкоплечий, у блакитному доміно. Я бачила його п'ять років тому, на процесі, коли його судили у справі замаху. Він був ще юнаком. Я дивилася в його надхненне, мужнє обличчя — ах, між нашими душами вмить виник зв'язок. Я відчувала його душу, він, я переконана, мою. Ах, чому людська мова не має справжніх слів! От я говорю, а якби ці слова вимовляла яка-небудь провінційна акторка, то вона б...

Четверта пара. — ...якась спеціяльна особливість прихиляти увагу до самого зовнішнього. Кажу тобі ще раз: далеко не у красі справа. — Але він не може бути негарний. Не може бути який-небудь присадкуватий, чи що. Це він, це безумовно він. Звідки таке переконання? Я чув, що він непоганий зовні. Але якраз може бути присадкуватий, бо природа...

П'ята пара. — ...і ти того ніколи не зрозумієш, це розумію тільки я. Це він, це безумовно він. Це та людина, що йде крізь бурі та небезпеки. Людина, що має душу, відкриту лиш для однієї мети. Це зелене доміно — це безумовно він. Моє прочуття не може...

Перша пара. — ...і моє прочуття каже мені безпомильно, що оте червоне доміно — це він. Червоне — колір катастрофи. Під червоним доміно поза всяким сумнівом ще червоніше вбрання, дедалі червоніше, червоніше...

Святослав Тутешній. Ходи сюди скоро набік. Сталася погана справа.

Петро Тутешній. Що таке?

Святослав Тутешній. Сталася річ надзвичайна. Для мене надзвичайна.

Петро Тутешній. Ти втратив зв'язок?

Святослав Тутешній. Гірше. Я втратив те.

Петро Тутешній. Не може бути!

Святослав Тутешній. Не може бути, я знаю. Але воно так є.

Петро Тутешній. Як воно могло статися?

Святослав Тутешній. Якась чортівня. І, головне, пригадати не можу.

Петро Тутешній. Подумай добре. Може, у помешканні?

Святослав Тутешній. Ні, я мав у руках, Я мав у руках уже надворі.

Петро Тутешній. Не міг комусь помилково дати?

Святослав Тутешній. Виключено. Це була така виняткова річ... Хоч вона і мала форму сірникової коробочки.

Петро Тутешній. Я знаю. Я бачив.

Святослав Тутешній. Розумієш, яка дурниця? Розумієш, яка страшна дурниця? Петро Тутешній. Розумію дуже добре.

Святослав Тутешній. Випадок? Чи я вже втратив голову, і маю вийти з порядку денного?

Петро Тутешній. Не говори не знати чого.

Святослав Тутешній. Я розумію. Найкращий механізм інколи псується. За мою практику мені траплялося два рази сильно посковзнутися. Але обидва рази було так, що чоловік мусів за півсекунди обдумати речі, які нормально обдумуються годину. У такій ситуації не штука схибити. Але тут дурне, дурне! Абсолютна випадковість. Вибрик одного дурного нерва тоді, коли решта нервів переконана, мовляв, усе в порядку. Пожди, я мушу таки пригадати.

Петро Тутешній. Зосередься. Безумовно згадаєш.

Святослав Тутешній. Розмова в помешканні. Я виймаю те із

шухляди і накручую механізм. Пам'ятаю добре: червона стрілка стає на дванадцяту годину. Закриваю вічко. Виходимо. Коротка розмова на задньому подвір'ї. Я тримаю ге в руках. Розходимось. Я лізу через паркан. Де воно було в ту хвилину? Воно в ту хвилину було у... внутрішній кешені. Так, у ту хвилину я думав: воно на серці, замість любовного листа. Далі. Ресторан. Я помічаю підозрілого типа. За хвилину виходжу до вбиральні. Там є бічний вихід. У вбиральні знаменна зустріч: чоловік — мій двійник. Розмова з ним, зміст ти знаєш. Розмова з ним. Ми заходимо в дільнички. Він перекидає мені через переділ свій жакет. Я йому свій. Так! Воно, безумовно, лишилося в жакеті.

Петро Тутешній. У жакеті?

Святослав Тутешній. Безумовно. У жакеті.

Петро Тутешній. Ти забув вийняти?

Святослав Тутешній. Так. Я вийняв лише свої документи. Те лишилося в жакеті. У правій нижній зовнішній кешені.

Петро Тутешній. Як же воно потрапило туди з камізельки?

Святослав Тутешній. Бо я в ресторані виймав. Я хотів переконатися, що в електричному світлі воно має вигляд натуральної сірникової коробочки. І я його поклав туди, де в людей звичайно лежать сірники.

Петро Тутешній. І віддав разом з жакетом?

Святослав Тутешній. Так.

Петро Тутешній. Справді штука!

Святослав Тутешній. Прокляте, ідіотичне недбальство. Таке рано або пізно вилізає з гіпертрофованого переконання щодо власної досконалости. Я абсолютно не прощаю собі цього. Якщо воно принесе шкідливі наслідки, я сам скараю себе. Так, як скарав би за подібну провину іншого.

Петро Тутешній. Але, може, ще можна врятувати справу?

Святослав Тутешній. Єдина можливість: знайти жакет. І то якнайскоріше. Бо за сорок п'ять хвилин воно рознесе тут усе на шмаття. Вибуховина має неймовірну силу.

Петро Тутешній. Добре. Треба шукати. Де той чоловік мав бути?

Святослав Тутешній. Він мав розмовляти з Тересою. По тому він мав чекати, аж я з нею порозмовляю. А тоді ми мали зустрінутись.

Петро Тутешній. Отже, треба негайно знайти Тересу. Як вона зодягнена?

Святослав Тутешній. Те знає один Бог. Вона, власне, мала впізнати мене — отже, того чоловіка — з жакета.

Петро Тутешній. Що ж робити? Може, ходити між парами і говорити стиха кличку? її знає тут сама тільки Тереса.

Святослав Тутешній. Рація. До діла!

Петро Тутешній. Так. Я направо.

Святослав Тутешній. Пробачте, ви не знаєте, де можна купити рожевої помади? Перша пара. — ...Ходімо скоріше! Він мені ввижається на кожному кроці! Друга пара. — ...раз-два, раз-два...

Святослав Тутешній. Пробачте, ви не знаєте, де можна купити рожевої помади? Друга пара. — ...раз-два, раз-два... Що таке? Рожевої помади? О пане, це тепер така рідкість, що навряд чи десь дістанете. Хіба що, може, на Великдень.

Святослав Тутешній. Дуже дякую. Вибачте.

Третя пара. — ...і моя душа вічно страждає від цієї конечности висловлювати таємні свої порухи мовою, що нею користується перша-ліпша провінційна...

Святослав Тутешній. Пробачте, ви не знаєте, де можна купити рожевої помади? Третя пара. Прошу? Ви потребуєте рожевої помади? Я не знаю, де можна її тепер купити. Але я маю власну, ще з довоєнних часів. Я з приємністю...

Святослав Тутешній. Ах, ні. Я потребував би в цей момент.

Третя пара. Власне. Я маю з собою.

Святослав Тутешній. Але я хотів би купити.

Третя пара. О, прошу вас зрозуміти мене. Я з великою приємністю...

Святослав Тутешній. Я дуже дякую, пані. Третя пара. О, прошу дуже. Для мене важлива не сама річ, а її метафізична сутність.

Святослав Тутешній. Для мене так само. Ще раз дякую. Вибачте.

Четверта пара. — ...і я тобі доведу зараз, що зовсім не у красі справа, а у...

Святослав Тутешній. Пробачте, ви не знаєте, де можна купити рожевої помади?

Четверта пара. Що таке? Ні, пане. Ані ця панна, ані я в таких речах не вправляємось.

Святослав Тутешній. Вибачте.

П'ята пара. — ...і подумати, що це та людина, яка стільки разів дивилася в очі смерті, не ворухнувши навіть м'язом...

Святослав Тутешній. Пробачте, ви не знаєте, де можна купити рожевої помади?

П'ята пара. Ах, пане, я ніколи не вживаю таких речей. Вони для кімнатних ляльок. Перепрошую.

Святослав Тутешній. Рівно ж. Пробачте, ви не знаєте, де можна купити рожевої помади?

Тереса. Знаю, але це в іншому місті.

Святослав Тутешній. Нарешті! Хвала Богові.

Тереса. Що сталося, Святославе?

Святослав Тутешній. Сталося. Властиво, нічого не сталося.

Тереса. Не говори так голосно.

Святослав Тутешній. Що, слухає хтось?

Тереса. Ні, не думаю. Але тобі трудно, ти застуджений.

Тутешній. Я застуджений? Так, я все ще застуджений. Що в тебе?

Тереса. Я ще раз передумала все. Я готова безумовно.

Святослав Тутешній. До чого ти готова безумовно?

Тереса. Йти з тобою і ширити у світі ідею невбивства.

Святослав Тутешній. Ти? Ти готова до того? Ти? Ага, значить, ти прийняла всерйоз теревені? Значить, ти не у справу вірила, а в те, як до справи ставлюсь я, як її трактую? І залежно від зміни моєї думки змінюється твоя? Дякую. Я довідався про тебе цікаві речі. Надзвичайно.

Тереса. Святославе! Отже, ти мене іспитував?

Святослав Тутешній. Ха-ха! Надзвичайно. Ширити ідею невбивства! Край стогне в ярмі. Щодня гинуть десятки і сотні найкращих його синів і дочок. Щодня всі ми ризикуємо самою істотою нашого існування. У наше серце, в нашу душу, в наше минуле, в наше майбутнє наставлено багнет. А ти хочеш оминути багнет тим, що проповідуватимеш любов до того, хто його тримає? Роки акції. Тяжкий труд підпілля. Безсонні ночі. Безмежна моя віра в тебе. О, усе те в одну мить зводиться нанівець, поставлене перед маленьким дурним іспитом! Невже ти могла серйозно повірити, що заборонено вбивати того, хто хоче вбити твою матір? Чи тобі йшлося про саму тільки емоцію вбивства? О, ні! Так, як вони нас! Холодно. З розрахунком. Пляново. Методично. Залізний закон доби — невже ти ще досі його не збагнула? Нехай, нехай колись настануть часи мирного співжиття вовків з овечками, нехай! Але настануть вони тільки тоді, коли справа нашого покоління буде виконана. Не емоція, о ні! Вбивство за ідею! Я не хочу від тебе біологічного почуття до мене. Я вимагаю залізно-холодного служення ідеї. Тереса. Святославе, це ти!

Святослав Тутешній. Ха-ха! Ти сумнівалася в тому, що це я? Так, це я. І дідько мене не візьме, доки я не виконаю своє.

Тереса. Святославе, прости.

Святослав Тутешній. Добре. Уперше і востаннє. І я присягаюся на цьому шрамі, що я...

Полковник. Так. Добре хоч це.

Святослав Тутешній.