"Истинно русский человек" - Сторінка 2

Ми істинно руську Росію спасаємо од ворога внутрішнього, отечество од жидів пархатих, демократів, соціалістів поганих.

Пан утира сльози.

— Боже мій! Усе істинно руське, усе дідівське, батьківське та отакі голодранці погані, бездільники отакі догори ногами перевертають. Люди добрі, спасайте Росію! Як раніш гарно було... Спасайте! — заревів, неначе ведмідь, пан, ще й кулаком потряс.

Василь хита головою та:

— Ну, добре, взнав, кого звуть чорносотенцем. Чорносотенцю ти, чорносотенцю! Ти б уже сказав прямо, що, мов, ми "істинно руські", усіми своїми чорними лихими силами стоїмо на тім, щоб і надалі по "істинно руському" салом обростать з вас, "мужланів"!

— Мов жид, — приснув пан, — жидюга! Підкупили жиди! А скажи, чи хоч з сотню дали?

— Ха-ха-ха! — зареготів Василь. — То демократів, Думу підкупили жиди, а це вже й мене. Ха-ха-ха! А хтось з гурту:

— Отакою правдою і живеш ти, пане?

— Та геть його звідціля! — крикнули.

— Тюй! Ля-ля! — підхопили. Пан і зонт упустив, побілів, та й на фаетон не сяде ніяк, топцюється та:

— Ой боже мій, о істинно русскіе! О козаки, поліція! Якось-таки зчобванивсь.

— Поганяй! — крикнув на кучера. Уже од "їхав. — Розбійники! Забастовщики! — кричить. Од'їхав далі, обернувсь та кулаком:

— А-а, — хрипить, — жиди, мужлани! Землі, волі вам!

Селяни сміються.

Курявою вітрець загравав. Спека не зменшувалась. З захід сонця сунула хмара. Мнякенька, біленька, зубчастенька зразу, а далі повна, важка і, як смола, чорна. Блискавка тільки миг-миг сюди й туди. Гуркотів грім.

11 іюня 1906 р.