Із циклу "Всесильний долар" - Сторінка 2

Ретор, Демосфен 8, очі горять, палають...

Панночки не слухають його. їм миліше глядіти і відчувати.

Нагородою для вимови юнака була замітка одної з панночок, біленької, як гусочка, яка шепнула другій на вухо:

— Який він гарний...

А при тім як вона гарно спаленіла!..

Мр. Бамбертон прислухається німо потокам вимови, тільки час від часу усміхається. Врешті вичерпався паничеві весь запас води, і млин перестав молоти. Вирятував його мр. Бамбертон і сказав наголос:

— Панство, звольте ласкаво послухати притчі. Товариство голосно згодилося.

— Нікий буржуй мав двох синів. Старший із них був собі звичайний філістер, áurea mediocri.tas * у кожному далі. Молодший не такий. Коли підріс, прийшов до батька і сказав йому таке:

— Отче, я вже повнолітній і маю свій розум. Наділи мене, чим маєш наділити, і пусти мене в світ. Хочу служити суспільності..,

З болем1 серця згодився батько. Пішов юнак у світ і почав служити. Видавав газети. Видавав газету, в якій дуже остро нападав на суспільний лад. Його кличі були могутні, але газета упала. Товариші бойкотували його, бо він не видавав "партійного" органу, а "буржуї" не хотіли читати його газети, бо "партійні" цікавіші. Се ж серйозні противники.

Коли всі грошові засоби минулися, вступив блудний син до револьверового, брукового дневника, де управляється звичайний шантаж і дневникарський розбій. Мусив їсти моральні помиї, що так обильно розливалися по шпальтах дневника, а строгий "господар" редактор приневолював його збирати жолудь-новинки для своїх безрог-читачів. І він їв із того самого корита, що й безроги.

Врешті редакція дісталася під суд, редактор під ключ, співробітники врозтіч. Редактора засудили за вимушення і ошуканство. На "блудного сина" прийшла рефлексія.

— Як то?—думав він.— У мойого батька краще живеться якомусь там конторщикові. Піду до нього, впаду до ніг і скажу: "Отче, я не гідний дальше називатися сином твоїм, прийми мене на остатнього писаря у твоїй конторі".

Як сказав, так зробив. Приходить до батька:

— Отче, я негідний зватися дальше сином твоїм. Прийми мене на остатнього писаря в твоїй конторі.

Батько підняв сина, пригорнув до грудей. Та спровадивши устриці, штокфіші і інші ласощі, велів свойому кухареві ладити бенкет на 400 накрить, при якому не обійшлося без шампанів, хересів і т. ін.

Старший брат був саме тоді виїхав за інтересами (їздив до одної з численних рафінерій спирту) і повернув якраз у день бенкету. Та коли довідався про причину пиру, не хотів прийти, а батькові сказав з огорченієм:

— Отче, я від найпершої молодості працюю з тобою і солідно проваджуся, а ти не то що не хотів дати мені на банкети з моїми товаришами, але не позволяеш навіть явно тримати метресу, так що я мушу удержувати її з моїх

* Золота середина (лат.).— Ред.

ощадностей, а велебний мій браток, сей шантажист і майже кримінальник, удостоївся тої честі, що справляєш бенкет, який коштуватиме до 4000 доларів. А отець на се:

— Сину, ти все зі мною і всьо моє — твоє. А мій молодший син пропав і вернувся — погиб і воскрес.

І заснував батько орган із найретрограднішими тенденціями, а "блудний син" став його редактором.

— Чи се ви відносите до мене? — запитав розлючений юнак.

— Ні, добродію,— відповідає мр. Бамбертон.— Притчу скомпонував я на основі асоціації ідей. "Блудний син" — симпатичний, бо мав ідею, "був собою". Завівся, звихнувся, ну і "навернувся" на "праву", то є відповідну становищу його роду і плоду дорогу. А ви... ви такої еволюції не перейдете.

На другий день казав мр. Бамбертон розписати конкурс на найліпшу працю: "Про суспільну сугестію зі спеціальним узглядненєм сугестії соціалістичного світогляду на буржуйських ковтунів". Нагорода 1000 доларів.