Казка про Гандрея і яничарський скарб - Сторінка 2

Нечистий сам примчить за твою душу боротися, бо владу над тобою після цього втратить. Та гляди ж мені — не бійся! Згадай, що ти козацького роду. А козакові чорта боятися не личить! А там-Бог допоможе. Та і я поряд буду."

Побіг Гандрей, вибачився перед сусідом. Обіцяв лопату повернути як знайде-бо там-таки коло могили і покинув, коли скарб забирав.

Трошки легше стало мішка тягати.

То вже ж не може Гандрей ночі діждати.

Причвалав до могил, та й на камінь сів.

А опівночі зацокотіли копита-примчав панок на коні вороному. Навколо нього гроші золоті вихором кружляють-то вгору підлетять, то по землі в’ються як сніжинки.

"То що, Гандрею, — каже панок, — бачиш скільки золота мені люди приносять службою своєю? А ти що зробив?! Га?! Навіщо перед сусідом вибачався, угоду нашу порушував? Чи варта та лопата хоч одного червінця? А у нас з тобою-он їх скільки! На, потримай їх, перебери, дзвін їх золотий послухай — от де радість і щастя з насолодою! Ще не пізно все назад повернути! Візьми, та служи золоту вірнесенько, як раніше служив!"

"Ні! Не буду я йому служити! Як сам не хочу-то ніхто не примусить!"— каже Гандрей.

"Добром не хочеш — бідою присилую!"— засичав панок.

"Гляди щоб пуп не розв’язався козака присилувати, — насупився Гандрей, — так припечатаю, що тут тобі і жаба цицьки дасть!"

"Хе-хе, — засміявся панок, — куди тобі,злидню порепаний, зі мною силою мірятися!"

Вдарив кінь панський копитом у землю-як грім прогримів!

Здригнулася, застогнала земля— і за панком військо яничарське із могили встало. Ятаганами виблискує,списами їжачиться, мушкетами націляється.

"Ну що, злякався? — регоче панок, — Де та сила візьметься, що мою силу подужає?"

"А ось де!", — Гандрей відказує,та як гукне: "Пугу-пугу! Козак з лугу!"

Задвигтіла козацька могила —і перед яничарами козацьке військо як мак зацвіло!

Коні іржуть, шаблі бряжчать, пістолі клацають, корогви на вітрі мають.

А попереду-кошовий. Ну геть чисто як той лірник! Тільки молодий. Он ще й ліра біля сідла приторочена і очі сміються.

— Ну що, хлопче, пристаєш до коша нашого?

— Прийміть, батьку!— впав Гандрей на коліна.

— А чим же воювати будеш? — питає кошовий, — "Бачу і шаблі у тебе немає."

Гандрей— туди, сюди. Дивиться — лопата землею притрушена. Та що він покинув тоді біля могили.

Вхопив Гандрей лопату: "Ось моя шабля!"

"Ну що ж, добра зброя! Замашна, — сміється кошовий, — "Ану, писарю, пиши Гандрея Охоту до Уманського куреня!"

Звівся кошовий в стременах: "Ну, дітки мої,в останній бій ідемо! Не за багатство прокляте, не за ставочок зариблений, пасіку добру, чи хутірець порядний! А за славу козацьку і в оборону люду нашого! Тож повикидайте гроші — дукати золоті,та таляри срібні,та камені коштовні,та жупани золотом гаптовані,щоб не було у вас страху за кишені свої! А тільки страх честь свою козацьку в бою втеряти, та ворога злякатися!"

Тут же козаки золото з кишень в багнюку вивертали, кармазинові жупани під копита скидали і шаблі догори здіймали!

А Гандрей за мішка свого лапнув-а він з плеча як пушинка злетів!

Розмахнувся Гандрей мішком— та гарненько пана по голові і поцілив!

Гепнувся панок в болото, розкотилося золото по землі. А яничари ятагани і списи покидали і кинулися те золото хапати-визбирувати, та один в одного віднімати!

Куди там вже до бою ставати!

Вдарили тоді мушкети козацькі,шаблі задзвеніли, коні заіржали.

Хвилею козаки на яничарів накотилися. Бій розпочався.

А Гандрей добру силу в руках має-

Лопатою ворогів гарненько пригощає!

Десятками на землю валить-побиває,

До панка дорогу прочищає!

Панок палашом своїм золотим затулився.

Та куди ж тому золоту проти лопати доброї,у кузні кованій, у воді джерельній гартованій і з держаком із ясена тесаного!

Притулив гарненько Гандрей лопатою пана-обсипався той порохом на землю. Тільки палаш зігнутий задзеленчав.

Тут — таки і військо пропало і гроші крізь землю пішли.

Тільки з яничарської могили виття люте почулося, а з козацької-сурми заграли.

Ледве стоїть Гандрей, та лопату сусідську в руках стискає. Все оговтатись не може.

Над ранок добився Гандрей додому. А там-ні палат кам’яних, ні золота, ні коштовностей!

А він тому і радий, а він і радий!

Аж стрибає від радощів, що позбувся скарбу чортівського.

А лопату сусід йому після того і подарував.

Гандрей став нею сади людям розводити, та криниці копати. І грошей за те не брав ніколи.

З Гапочкою одружився, дітей народили, козаків з них виховали працьовитих добрих і хоробрих на радість собі і людям.

А як старий став, то серед села липу посадив і просив громаду в пам’ять про себе те дерево не рубати — нехай росте.

Так до цих пір серед дороги у нашому Сабадаші липа Охотина стоїть— висока та широка. Усі її об’їжджають то справа, то зліва, а рубати ніхто не сміє.

Бо то пам’ять про людину добру.

Отож не збирайте багатства на землі а лиш на небі.

Вклоняюсь наперед Господу Богу,

І батькові отаману кошовому,

І всьому Війську славному Запорозькому,

І всім слухаючим головам

На многії і благая літа!

А слава козацька не вмре — не поляже

Віднині до віка!