Коли вмирає Безсмертний - Сторінка 7

- Герасименко Юрій -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Місця вони займали задні і бокові.

"Якісь старорежимні перукарі-підлабузники", — подумав Бідило. На Землі давним-давно вже зникли такі професії, як швейцар, перукар, офіціантка. Багато років їх з успіхом замінюють спритні роботи.

Нарешті всі розмістилися. Глибока тиша запанувала в залі. На сцену вийшов якийсь вертлявий мислячий організм З чорним шарфом на шиї і, жваво жестикулюючи, довго промовляв з високої зеленої трибуни. І якось так дивно він говорив, що Бідило, розуміючи кожне речення, майже до кінця промови не міг збагнути, про що ж, власне, йде мова.

Нарешті він дещо зрозумів: тут, у цьому залі, має зараз початися урочисте ювілейне вшанування якогось дуже видатного культурного діяча Щактиф.

"Отакої! — здивувався Бідило. — При чому ж тут я?"

А промовець все говорив і говорив. У химерні, викручені візерунки запліталися його безбарвні фрази. І знов Бідило не розуміє, який фах у ювіляра, хто він такий.

Та ось промовець закінчив і, оголосивши, що зараз має виступити сам ювіляр, під загальні оплески зійшов з трибуни.

В бурі овацій на сцену вийшла висока особа в білому.

"От хоч зараз, з самої промови ювіляра дізнаюсь, який фах у нього", — подумав Бідило, але й тут його чекало розчарування.

Виголосивши кілька урочистих фраз про священну місію мистецтва у наближенні смертних до Безсмертного, ювіляр заявив, що збирається торкнутись найважливіших, найактуальніших проблем своєї творчої діяльності.

"Художник… Звичайно, художник, — вирішив Іван. — Цікаво, який у них живопис, напевне, теж на два кольори — зелений і жовтий…"

— Несистематичне і несумлінне схиляння, — продовжував ювіляр, — нещирість і душевні лінощі призвели до того, що в наших колах — вже серед самої еліти! — з'явилося чимало неблагочестивих осіб.

"Та ні, це, мабуть, якийсь служитель культу", — подумав Бідило.

Але промовець кількома новими реченнями довів нікчемність і цієї Іванової догадки. Відзначивши падіння благочестя серед молоді, ювіляр авторитетно заявив:

— Давно вже немає серед наших мислячих організмів жодного особня з пристойною рослинністю на голові. Рослинність на голові та обличчі — ось що було колись основним об'єктом нашої древньої, зовсім тепер забутої, благородної справи, нашої колись такої високої творчості, що давно вже перетворилась на священне, ритуальне дійство.

Нарешті з театральною сльозою в голосі ювіляр закликав усіх до боротьби за благочестя. "Воно і тільки воно спроможне оздоровити всіх особнів, а значить, менше стане істот З відсутністю рослинності на голові й обличчі".

Виголосивши цю тираду, ювіляр замовк, вклонився і твердими, чіткими кроками вийшов за сцену.

Не менш як чверть тоци не вщухали овації. Деякі гнучкі плакали, втираючись чорними шарфами. Втирали сльози й розчулені високочолі.

На сцену знову виліз вертлявий і, дочекавшись, поки зал вщухне, урочисто проголосив:

— Зараз геніальний ювіляр покаже, як колись, дуже і дуже давно, ваші предки виконували свою місію. Це не буде той звичайний ритуальний танець, який бачите ви на кожному з'їзді партії, очолюваної нашим ювіляром. Як відомо, в тому священному танці кожне па, кожен рух тільки символізує той чи інший момент давно забутого прекрасного акту творчості пращурів.

О щастя! — вигинався вертлявий. — О нечувана радість! Зараз ви побачите не танець, що імітує творчість, а справжню, живу творчість, високе мистецтво ваших прапрадідів! Але, — вертлявий вклонився, — ювіляр просить вибачення у всіх своїх благородних колег і навіть у нас, недостойних, з милості допущених на ці урочисті збори; ювіляр вибачається, що висока честь бути об'єктом показу його мистецтва випала не громадянинові Щактиф, а якомусь іншопланетному космонавту, що оце не так давно, вперше, до речі, в нашій історії, прилетів з якоїсь там Землі. Кажуть, що про це у свій час навіть писалося в усіх газетах, але хто, — вертлявий скривився, — який справжній інтелектуал читає у нас газети? Новини, сенсації, всесвітні плітки — хіба це пристойно для аристократа думки?!

В задніх рядах залу схвально загули, промовець самовдоволено посміхнувся.

— Самий цей факт, — продовжував вертлявий, — я маю на увазі приліт космонавта, явище настільки дріб'язкове перед величчю нашого сьогоднішнього свята, що про нього, може, й не слід було б тут згадувати, але згадати все ж довелося, оскільки саме цього космонавта за рішенням Вищої Ради Слуг призначено об'єктом сьогоднішнього показу.

Геніальний ювіляр поділяє патріотичне невдоволення присутніх, та що поробиш: на превеликий жаль, в усій країні Безсмертного не знайшлося жодного топо з потрібною гущиною рослинності на щоках і підборідді. Саме тому і вирішили використати космонавта, який — і це, до речі, єдине, що в ньому є цікавого, — має в достатку вищезазначену рослинність.

Аж тепер тільки зрозумів Бідило, якого фаху був ювіляр.

Вертлявий спритно зіскочив у зал. За сценою вдарили барабани, сліпучі промені жовтих прожекторів схрестилися на Івановому чолі.

Великий ювіляр знову вийшов на сцену. Урочистим жестом священнослужителя наказав Іванові відкинути голову. Тонко загув якийсь механізм, і Іванові щоки та підборіддя, що й справді густо заросли волоссям, залила біла пінява маса.

Високо піднявши над головою блискучий, схожий на шаблю інструмент, великий ювіляр ступив на авансцену.

— Хич ехип! — тричі вигукнув він, стрясаючи "шаблею".

— Ехип! — в єдиному пориві видихнув широчезний зал. У передніх рядах ридали.

Івана душив сміх: оце так "подія громадського життям! Оце так громадськість! І справді, куди йому, простому космонавту, до Великого Перукаря, до лідера партії! Яку ж це він партію очолює? Напевне, Прогресивних Перукарів… Феноменально, як говорить Купхейп. Ні, при всій своїй ницості горбань все ж таки незрівнянно вищий од цих особнів.

Тим часом, повернувшись до космонавта, ювіляр розпочав роботу. Та чи можна було назвати роботою все, що творив З Івановим обличчям цей достойний діяч щактифської цивілізації! Ні, це була не робота і навіть не творчість!

Священнодіяння, натхнення, екстаз — ось що це було! Іван тільки кректав та мружився від насолоди. Ні, треба віддати належне оцим щактифцям, ніколи ще в житті Івана так не голили!

Рокотали барабани, немилосердно сліпили прожектори, та Великий Перукар нічого, здавалося, не помічав. Як кожен справжній художник, у хвилини натхнення він забував все.

Виголивши, причесавши, цей геній своєї справи врочистим жестом факіра наказав Іванові встати.

— Ми давно вже по-справжньому нікого не голимо і не стрижемо, — проголосив ювіляр в урочистій, дзвінкій тиші. — Давно вже всі перукарні перетворилися на клуби. Держава поклала на нас інші — високі й нелегкі — обов'язки. Своєю пильністю ми вірно служимо Хичу Мислячому. Але в душі… в душі… — голос ювіляра затремтів, — в душі ми лишаємось перукарями!..

В громі оплесків зал встає. Довго не вщухають овації. Великий Перукар вклоняється і з гордо піднятою головою йде за сцену. Схвильовані глядачі покидають зал.

— Бідило!

Іван поглянув униз — біля сцени стояв Чакт.

— Скоренько злазьте, ходімте, — сказав він, — вас чекає батько.

— Ваша схильність, — ввічливо звернувся Іван до Чакта, — чи не скажете ви мені, хто оті особи з чорними шарфами на шиях? Перукарі?

— Поети-сатирики.

— А оті поважні, високочолі? Напевне, якісь письменники?

— Перукарі.

Це останнє відкриття зовсім розвеселило Івана: ні, панове шановна громадськість, з вами таки варто було познайомитись…

Назад до штейпу ніхто уже не вів Бідила під руки. По іскристому килиму пройшли вони з Чактом до ліфта, піднялися на дах.

Біля штейпу ще здалеку Іван побачив Купхейпа. Горбань теж помітив Івана, якось метушливо озирнувся і, коли Бідило підійшов ближче, викинув вбік стиснутий кулак:

— Хич ехип!

Вигукнув і уважно дивиться: чи не встругне, мовляв, це космічне створіння ще якусь штуку…

Та Іван, на превелике здивування горбаня, став, наче по команді "струнко", і, як годилося, відповів:

— Ехип!

Ще й рукою із стиснутим кулаком махнув.

Це просто зворушило Купхейпа! Іван виправляється! Іван зрозумів свою провину!

Задоволено всміхаючись, горбань сів у кабіну штейпу і, не засуваючи панелі, взявся розглядати якусь книжку. Чакт порався біля моторів. Іван походжав, обмірковував щойно бачене.

Купхейп довго клацав кнопками, висував і одразу ж, мабуть не читаючи, засував пластмасові сторінки і нарешті, позіхаючи, сховав книгу. Виліз з кабіни, пішов глянути, чи скоро там, мовляв, Чакт закінчить.

У цю мить далеко попереду з якогось зелено-жовтого смугастого павільйону вибіг Шат.

— Ваша схильність, заждіть! Заждіть, ваша схильність! Не відлітайте! — загукав він і, відсапуючись, попрямував до горбаня.

— В чому справа? — запитав Купхейп.

— Ваша схильність, — Шат витирав рясний піт. — Їх схильність Великий Перукар Щактиф незадоволені, що ваша схильність не були на ювілейному вшануванні їх схильності. Їх схильність запрошує вашу схильність негайно ж відвідати їх схильність.

— А де зараз Великий Перукар?

— Їх схильність перебувають зараз на банкеті, влаштованому на честь ювілею їх схильності.

— Ясно. Можеш іти. Чакте!

— Зараз! Уже закінчую, — з-за кормової частини корабля визирнув Чакт. — Зараз, батьку, через п'ять—шість цот будемо вже в повітрі.

— Я нікуди не полечу. Мушу йти на ювілейний банкет.

— А я?

— Як хочеш. Лети сам…

— Івана взять? Ти ж хотів перевірити на ньому третій спіритологічний комплекс. Це можу зробити я. Наберу висоту…

— Ну, якщо бажаєш, — Купхейп недовірливо поглянув на Чакта, — можеш взяти. Тільки… Ти ж сам все розумієш…

Ось уже дві тоци, як штейп летить над голою, кам'янистою рівниною. Іван дивиться в ілюмінатор — мертвий степ, все ті ж насипи на ньому. Сплітаються, розгалужуються, знов сплітаються.

Ні, навіть там, у чорній пітьмі космосу, не відчував Бідило себе таким самотнім, як у цьому дрібному й метушливому світі мислячих особнів. Жодної живої, по-справжньому живої душі… От був би в Івана друг… Друг? Звідки він тут? Чи не оцей Купхейпів порідок може стати його товаришем?

Штейп знижувався. Біля невеличкого озерця жовтіло кільканадцять кубічних будинків. Дзвін, ледве чутний на висоті, знов почав гучнішати. Спускалися, як і піднімались, по вертикальній лінії. Не минуло й п'яти цот, як штейп м'яко ліг металевим черевом на вологий жовтий пісок.

Вийшли з кабіни.