Космiчна халепа капiтана Небрехи - Сторінка 4

- Ячейкін Юрій Дмитрович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Ідемо собі, і я нишком стежу, як хитає мого штурмана. Він ступав непевно, ніби ноги мав на шарнірах, які з’єднували не м’язи, а пасові приводи, і сердито бубонів:

— Не збагну, чого ви соромитеся, капітане? Може, вважаєте, що без милиць ніхто не помітить вашого каліцтва? Он які вихиляси виробляєте на своєму протезі — штовхаєтеся лівим бортом, і я двічі мало не впав під колеса автомобіля. Візьміть який-небудь патик…

— Це я штовхаюся? У тебе, мій юний друже, відмовив вестибулярний апарат, і ти втратив здатність вправно орієнтуватися в просторі. Твої сьогоденні штурманські знання надто сумнівні — невідомо, чи відповідають вони сучасному станові у шкіперському мистецтві…

Обурений Азимут закляк на місці.

То була слушна нагода спокійно посмакувати люлечкою. Я всівся на лаву під суцільним зеленим дахом каштанів, очікуючи, коли штурман прийде до тями.

Нарешті він прогугнявив:

— Невже ви, капітане, зневірилися в моїх природжених здібностях і спишете мене за борт, користуючись послугами якогось іншого йолопа?

Чого тільки не робить з людиною розпач? У запалі Азимут охарактеризував себе так, як я ніколи в житті не наважився б цього зробити! Та хай йому абищо!.. Адже ж в усіх інструкціях для космонавігаторів сказано: «Не гарячкуй!»

Я нагадав йому це несхибне правило.

— Спокійно, Азимуте, гальмуй! Давай-но ліпше вийдемо на трасу торованої холодною логікою думки. Зваж на той очевидний факт, що за час наших спільних мандрів ти побував у сивій минувшині і мав честь завітати в далеке майбуття. Тож поміркуй, чи відповідає твій інтелектуальний рівень сучасним знанням? Ти або відсталий анахорет, або ж гігант думки, якого зрозуміють лише через століття. Я ж не хочу, аби на мого штурмана дивилися як на малоосвіченого неука чи зарозумілого на гіпотетичних химерах дивака.

Це була правдива, без усіляких казуїстичних підробок проблема. Коли я виклав її, аж сам здивувався власній мудрості. А що вже казати про Азимута! Хлопець тільки розгублено вибалушив на мене очі.

— Що ж мені робити? — непевно промимрив він.

— Вчитися. Іди, мій юний друже, до школи підвищення кваліфікації штурманів. Там ти одержиш сучасні знання…

— Знову за парту? Вік живи — вік учись? А коли ж я піду у відпустку? Я ж, капітане, дня вільного не маю.

— А хто нині вчиться вдень! Тільки вночі!

Азимут вжахнувся.

— Як уночі? А спати коли?

Його непідробний переляк був цілком зрозумілим: Азимут любить поспати. А вже як закимарить, то хоч стартуй над його вухом — не прокинеться!

— Спатимеш, Азимуте, на лекціях, — розтлумачую йому. — Прийдеш в аудиторію — і відразу в м’яке, тепле ліжко…

— Хіба дозволяють спати на лекціях?

— Не лише дозволяють, а й змушують це робити. А хто не хоче спати, тому вводять снотворне, аби заснув відповідно до навчальної програми. Тепер ні слухати, ані розуміти не обов’язково. Від студента з посередніми здібностями вимагають спати. Ото відіспишся досхочу місяць-другий, і, можливо, тебе навчать розуму.

— Невже вві сні? — схвильовано запитав Азимут, ще не вірячи у своє шкільне щастя.

— Коли ж це я брехав?

Так я влаштував Азимута до школи. А оскільки й сам не звиклий до байдикування, тож і собі поклав завдання — набагато складніше…

Розділ 4. КОЛЕСО, ЯКЕ ПОВЕРНУЛО ІСТОРІЮ
З щоденника космічного пірата:
«192 дня
року Першого умовного бортового часу.

Моя Сота армада прекрасно пристосована до глибоких наукових пошуків та всебічного оволодіння найприхованішими у Всесвіті знаннями. Розумна думка завше поривається вперед до безмежних обріїв пізнання.

По суті, вся моя армада — велетенська дослідницька лабораторія, пречудове устаткована хитромудрою апаратурою, озброєна передовою технікою від носових хроноскопів до кормових дюзів.

Слід підкреслити величезної історичної ваги роль природознавчих наук, які передумовили появу наймогутнішої у Всесвіті техніки, взятої нами на озброєння у наполегливих пошуках нових знань.

Разом з тим не можна обминути і зростаючу роль математики як у локальних, так і вільних пізнавальних розвідках. Починаючи з Десятої, коли вірогідність збройного розв’язання наукових проблем набула космічних масштабів, обсяг всіляких підрахунків зріс неймовірно. На озброєння були взяті (в системі Водолія) теорія імовірності, математична статистика, теорія масового обслуговування, машинна нуль-арифметика, а також теорія непарних і парних чисел. І хіба ж не стали вони нашими надійними оперативно-тактичними і стратегічними помічниками, завдяки яким ми одержали обгрунтовані рішення щодо характеру реалізації пізнавальної операції або каральної акції?

Сучасна галактична хімія (зокрема хімія високомолекулярних сполук) дала нам необмежені можливості для вдосконалення бойової техніки, скерованої на невтомні пошуки стратегічної сировини. Ми навчилися хімічними засобами піддавати стійкій обробці понадвисокими і понаднизькими температурами цілі планетні системи! Свого часу навіть не мріяли про таке!