Козацькі вожді. Частина 1 - Сторінка 24

Зміркував і те, що допомоги чекати нізвідки, бо навіть з продовольством мав неабиякі труднощі, оскільки скрізь були турецькі загони, а значна частина населення сприйняла появу козаків не як появу союзників. Що б учинив за таких умов інший командир невеличкого корпусу? Звичайно ж, витримуючи ар'єргардні бої, почав би відступ на територію, звідки прийшов. Проте Голубок, як і ті, хто його за отамана обирав, вважали: відступати, не ставши до генерального бою, образа лицарської гідності. І битва розпочалася. Запекла, кривава, проти значно більших сил. При цьому отаман одразу ввів у бій всі наявні сили, не залишивши собі — бо й лищати вже, власне, нічого було — жодних резервів, діючи, по суті, в цілковитому оточенні.

Битва тривала цілий день. Хроністи одностайні в тому, що козаки зазнали відчутних втрат. Але відомо й те, що жодна зі сторін перемоги не домоглася. Кошовий бився нарівні з іншими козаками і загинув. Відомостей про те, як це сталося ми не маємо, козацькі літописці про подробиці не потурбувалися. Пізньої ночі, коли ворог відійшов до свого табору, козаки поховали загиблого кошового Гаврила Голубка і, зміркувавши, що чекати ранку та битися далі у безперспективній війні нема рації, обрали нового кошового і рушили на прорив.

Відходити доводилося з боями, і, знову ж таки не без втрат. Але не маючи ні надійного перепочинку, ні достатньо харчів та набоїв, вони все ж таки зуміли повернутися на Січ. І при тому — непереможеними.

Факт, що козаки, ставши до бою з набагато чисельнішим і краще озброєним військом, не зазнали розгрому, дуже підніс авторитет січового лицарства.

Крім того, похід кошового Г. Голубка засвідчує, що вже наприкінці XVI століття козаки намагалися відігравати помітну роль у політичному житті Південно-Західної Європи.

Тому, згадуючи про лицарів-українців, які наклали головами по землях чужинських, не забуваймо й цього славного воїна — кошового отамана Гаврила Голубка.

Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

Поява серед імен козацьких вождів та полководців України імені Василя-Костянтина Острозького (деякі історики називають його Костянтином Острозьким, як і батька, відомого козацького ватажка Костянтина Івановича, про якого вже йшлося) для багатьох читачів цієї книжки, мабуть, виявиться несподіванкою. Вже хоч би тому, що більшість українських дослідників історії ставилася до нього негативно, з виразно класових позицій трактуючи його участь у придушенні повстання Криштофа Косинського.

А слід зауважити, що історики при цьому не давали належної оцінки самому повстанню та "щедрості* Косинського, з якою той пропонував Україну російському цареві. Ще й не заволодівши землею наших предків, він уже пробував торгувати нею: вимінював її в росіян на гетьманську булаву* Втім, до цих подій ми повернемося. Тим часом спитаймо себе: хіба мало хто та кого в нашій історії "придушував"? Хіба не уславлений ватажок повстанців Северин Наливайко зі своїм загоном надвірних козаків (за часів, коли ще сам не очолював повстання) топив у крові повстанський рух того ж таки К. Косинського? То що будемо діяти з Наливайком? А нічого. Сприймати його таким, яким був.

Князь Василь-Костянтин Острозький (1527-1608) прожив довге й бурхливе життя, в якому бувало всякого — й грішного, й праведного. Втім, як і в житті будь-якого з українських аристократів. Але добре відомо, що він належав до тих князів — поруч із Б. Корецьким і К. Вишневецьким, — які рішуче виступили проти Люблінської унії(1569, м. Люблін), згідно з якою Україну виведено з-під юрисдикції Великого князівства Литовського, де вона користувалася помітною автономією, та підпорядковано Польщі.

В історії української культури В.-К. Острозький навічно зостанеться щедрим меценатом, який обстоював інтереси православ'я і дбав про розвиток культури й освіти в Україні. Саме з його ініціативи і на його кошти засновано 1580 року в м. Острозі, на Волині, славетну Острозьку академію, що довго була осередком духовності української нації і дала нашому народові чимало видатних культурних, політичних та релігійних діячів.

Дбаючи про розвиток цієї академії, князь не шкодував грошей, запрошуючи до неї на роботу провідних учених з України та багатьох інших держав і земель. Це завдяки Острозькій академії Україна може пишатися такими високоосвіченими державними діячами й ученими, як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, Мелетій Смотрицький, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка)... Саме в друкарні академії, яку теж заснував князь Острозький, побачили світ десятки перекладних та оригінальних богословських і світських книжок.

Як київський воєвода, князь Острозький активно прилучався й до політичного життя України. Так, коли Іван Підкова вирішив претендувати на молдавський престол, то найбільшого прихильника цієї ідеї він набув саме в особі князя Острозького. Той на власний кошт винайняв і спорядив два козацькі полки, одним з яких командував майбутній гетьман Яків Шах.

1582 року, під час чергового конфлікту між Січчю і Кримом, Василь-Костянтин Острозький сам сформував власне військо і вирушив на допомогу козакам. Туди ж таки, на Січ, подався з польськими військами і коронний гетьман Ян За-мойський. Тільки така сконсолідована підтримка січовиків зупинила наступ орди, яка вже досягла Дніпра і готувалася до нападу на козацьку твердиню.

За законами польської держави, кожен воєвода чи староста мав обов'язок під час війни йти на поклик короля з власним загоном. З історичних джерел відомо, наприклад, що за часів польсько-російської війни 1579-1580 рр. князь Острозький командував великим загоном, який називався козацьким, бо складався переважно з козаків. І цей загін досить успішно співдіяв з польською армією.

Коли 1592 року в Україні спалахнуло грізне й криваве повстання під проводом збіднілого польського шляхтича Криштофа Косинського, князь Костянтин Костянтинович Острозький досить швидко збагнув, що воно може перерости у велику, затяжну громадянську війну.

Причому, війну безглузду. Адже Косинський не був постаттю, здатною зрушити весь народ. До того ж, він не ставив собі за мету створення незалежної української держави, як того домагався, наприклад, князь Михайло Глинський.

Торкалося це повстання й особистих інтересів князя Острозького, Повстанці захопили замок у Білій Церкві, де старостою був його син Януш. Основні події повстання теж розгортались у володіннях Острозьких. Повстанці палили їм маєтки, вбивали челядь, грабували... Тож чи варто дивуватися, що князь Острозький став ініціатором формування ополчення, яке рішуче виступило проти повстанців? До речі, в переважній більшості своїй це ополчення українського князя складалося з українців. Отож маємо всі ознаки громадянської війни.

У першому ж бою, що спалахнув під волинським містечком П'ятки, ополчення розгромило війська Косинського, який втратив близько 3 тисяч убитими і всю артилерію. Розуміючи, що справу програно, Косинський повівся так, як не личило поводитись аристократові: він у буквальному розумінні припав перед князем до землі, благаючи змилуватись над ним.

І, нечувана річ, князь Костянтин Острозький помилував вождя повстанців. Помилував, незважаючи на все те лихе, якого зазнав його рід, на всі ті руйнації, що їх зазнали його маєтки. Він простив Косинському всі кривди. Зажадавши лише, щоб Косинський письмово присягнувся, що не підніматиме ще раз повстання. І пустив Косинського в білий світ. Хто ж може після цього закинути Острозькому, що він нібито люто придушив повстання? Закинути, власне, можна. Але спершу не завадило б завважити, наскільки гуманно повівся князь після битви з самим Косинським та його повстанцями, яких уже тоді міг винищити.

Втім, досить швидко з'ясувалося, що Косинський навіть і не мав наміру додержувати слова офіцера й шляхтича, яке давав, припадаючи до ніг переможця. Він знову зібрав загін повстанців і здійняв нову хвилю бунту. Про загибель його ми поговоримо згодом. Але відомо, що князь Острозький не був причетний до неї.

Зрештою, час довів, що князь Острозький мав рацію. Не можна було допустити роздмухування громадянської війни, коли на кордонах чатує орда. Щойно вщухло повстання, як двадцятитисячна армія татар напала на Україну і, грабуючи та випалюючи все на своєму шляху, дійшла аж до Волині. Але, знову ж таки, першим проти них виступив зі своїми козацькими полками Василь-Костянтин Острозький. І цього разу він знову продемонстрував яскраві якості полководця. Разом з іншими командирами ополчення, йому вдалося завдати татарам поразки і примусити повернутись до своїх улусів.

Закидають князеві К. Острозькому й те, що він не підтримав повстання під проводом С. Наливайка. Це не зовсім так. Він, звичайно, не сприяв повстанцям, одначе й не пішов проти них із такою рішучістю, як проти К. Косинського. Йому імпонувало, що наливайківці виступали проти положень Люблінської унії та відстоювали православ'я. Тобто мали хоч якусь позитивну, корисну для України програму.

Отож, гадаю, нам час позбуватися комплексу "класового підходу" до оцінки діяльності багатьох видатних діячів минувшини і, зокрема, визнати те місце князя Василя-Костянтина Острозького в нашій історії, яке він сам своєю діяльністю здобув і яке за справедливістю йому належить.

ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

"Хто може засумніватися в мужності українців, яким упродовж століть і століть потрібна була мужність вже хоча б для того, щоб залишатися українцями".

Богдан Сушинський

Кошовими отаманами ставали козаки, яких обирало січове товариство. А воно усвідомлювало, що від хоробрості і військових здібностей отамана залежить успіх походу, залежить його, товариства, доля. Тому завжди намагалося обирати тих, кого добре знало, хто відзначився під час попередніх походів та битв.

Тож цілком можемо припустити, що так само відзначився в боях і кошовий отаман Захар Кулага.

Шкода лишень, документальних відомостей про його подвиги дослідники історії козаччини, на жаль, поки що не віднайшли. Проте достеменно відомо, що 1589 року Кулага вже стояв на чолі запорізького коша. Мабуть, він мав схильність до морських походів, бо саме з його ініціативи на Дніпрі сформувалася чимала козацька флотилія, яка незабаром вирушила в похід на Козлов (сучасна Євпаторія).

Напевне, турецька розвідка не дрімала: коли флотилія з'явилась біля міста, поблизу вже рейдувала турецька ескадра.