Миколчині історії - Сторінка 3

---

Хоч Найдина пильність і тут ставала в пригоді: чув їх за кілометр і обгавкати міг на цілих два.

Що ж до грошей… Найда й раніше помічав, що люди нині зажирілі. Переконався, що, навіть ненароком упустивши копійку, багато хто просто лінується чи соромиться нагинатись за нею.

А Найда з Миколкою не лінувалися й не соромились.

І ще помітили: базарники не раз просто-таки викидають одно— і двокопієчні монетки! Мовляв, ця дрібнота приносить нещастя, на неї часто "роблять", тобто перекидають на них свої проблеми, а тоді віддають іншим.

Проте Найда з Миколкою не забобонні.

Лиш раз оганьбились: коли заходились підбирати монету, яку дотепний господар біля свого лотка… приклеїв до каналізаційного люка! Суперклеєм якимось: не віддирається! І не пошкодував же: цілих п’ятдесят коп.! Прикмета яка, чи просто познущатися?

Після кожних заробітків Найда з Миколкою несли пляшки здавати.

Частину грошей вони тратили на "Фанту" й "Мівіну" для Миколки та кісточки для Найди (бо від "Фанти" й "Мівіни" собака почувався гірше, ніж колись від несвіжих котлет зі Смітника).

Решту заощаджували. Тобто заносили в Халабуду.

В Халабуді Миколка складав гроші в слоїк і закривав капроновою кришкою. Після цього слоїк щоразу закопувався у найглибшому кутку Халабуди. Найда знає, в якому, але нікому не скаже.

— У кожного свій Бізнес! — не раз тепер гордо заявляв Миколка.

— Гав! — упевнено додавав Найда. Хіба він не повноправний партнер?

— Головне, що чесно! — ще горделивіше промовляв хлопчик. — Це тобі не Конструктори з-під дівчачих носів тягати!..

На це Найда завжди трішечки ображався: його той Конструктор стосувався якнайменше! Але мовчав: бізнес-шефові треба дещо і вибачати!..

ЧІКСА

Миколка декілька днів не був у Школі. Мабуть, за цей час там сталося щось непередбачуване. Бо сьогодні хлопчик не показується з класу аж надто довго. Найда бродить під тином, йому тривожно. Вибравши момент, коли не видно Завгоспа і Прибиральниць, тужливо скімлить.

Нарешті хлопчик вигулькує з-поза важких гаркітливих Дверей, і Найда остаточно внюхує щось не те. Миколка сам не свій. Він зовсім не поспішає покинути непривітне шкільне дворище.

Крутиться біля воріт, колупаючи носаком порваної кросівки руду траву на витоптаному газоні.

Найди він зовсім не помічає і все дивиться на Двері.

Ті Двері ніколи не вивергали нічого доброго.

Ось і зараз вони шарпнулись і випустили Її. Миколка стрепенувся, завмер од хвилювання і ще чогось, зовсім невідомого. Найда навіть не міг дати назви і зрозуміти, чим воно, те невідоме, пахне.

— Найдо, за мною! — Миколка нарешті помічає пса. І шугає у квадратно пострижені кущі, які пахнуть ялинкою.

Найда вірно стрибає за господарем. Уже з-за гілля впивається поглядом у незнайомку.

Розмовляючи по мобілці, Вона гордо цокотить каблучками широкою алеєю. Голос — наче в пещеної болонки. Пахне якимись незнайомими краями: Пустирище, Вулиця і Двори відпочивають! Іще — чимось солодким, хоч не цукерками, але звідки Найді знати про гігієнічну помаду?

Якоїсь миті Найді навіть хочеться завиляти хвостом їй назустріч. Та комусь же треба не втрачати глузду. І Найда різко трясе головою, струшуючи, мов бліх, солодкий заморський дурман.

Полуда з очей спадає. Чомусь раптово згадалось багно, де колись мало не втопився. Найда відчуває щось таке… Якусь небезпеку…

Ця дівчинка — не просто чужак. Вона — Миколчин, а отже, і його, Найдин, ворог.

— Новенька! Із паралельного "А"! Перевелась до нас, бо в її школі вчителі погані. Прикинь, усього тиждень пропустив, а в Школі — така подія! Класна чікса, правда? — тремтячим голосом хрипить Миколка, стискаючи худими пальцями Найдин загривок.

Чіксами шкільні та вуличні хлопці обзивали симпатичних дівчат. Тих, що Миколка перед ними вигукував Найді "фас!", хоч насправді жартував. Тоді Найда удавано сердито гарчав, а сам лукаво позирав на господаря: диви, злякалась!

Але тепер Миколка вимовляє слово "чікса", як ніколи не вимовляв досі. І дивиться якось… по-собачому. Просто біда.

— Гр-р-р! — відповідає Найда. Проте хлоп’як не слухає застережень.

Навпроти центрального входу зупиняється дуже блискуча машина. Дверцята розчиняються і поглинають Чіксу.

Найда виляє хвостом і стрибає навколо господаря. Може, вони підуть на Смітник? Туди ще зранку звантажили цілий кузов нового добра! Може, пробіжаться Дворами? Товстуха вивісила сушити білизну, є нагода розважитись! Якщо Миколка не схоче гратися в зав’язування вузлів на простирадлах, то, може, Товстуха наварила хворельки?

Та Миколка, мов заворожений, плуганиться в той бік, де подаленіла блискуча машина.

Тепер Миколка перестав бути Найдиним.

Він щодня вичісує свою пелехату чуприну і начисто вимиває засмаглий веснянкуватий писок.

Видраює щіткою свої вічно шершаві, такі добрі до Найди руки. Ба, навіть зрізує вічно гострі пазурі з красивими чорними півмісяцями. Що ними досі так лагідно чухав Найду за вухами.

Скрадаючись, він бризкається Вітчимовим одеколоном, який так смердить, що Вітчим його досі не спромігся допити!

Але найгірше, що тепер Миколка щодня, мов на пожежу, поспішає до ненависної Школи. І його не спинити. Навіть якщо догризти останні кросівки.

Найді тепер щоночі сниться багно, із якого Миколка порятував колись песика, а він тепер нібито має рятувати Миколку…

— В-в-в-вав! — умовляє Найда. Та хлоп’як не зважає на його застереження.

Лихе Найдине передчуття врешті справдилось.

Не варто розказувати, як і де Миколка роздобув ті злощасні Хризантеми.

Хоч наука з Конструктором не забулась, але тут хлопчик затявся, тож виходу не було. І Найда мусив стояти "на шухері".

Ті Хризантеми смердять деревієм — бур’яном із Пустирища. Проте дуже білі. І схожі на незнане, невідоме Найді й Миколці Свято.

Миколка вистежує Чіксу на розвилці стриженої алеї.

Підходить до Неї з Хризантемами.

"Я тебе люблю, і давай дружити!" — так він збирається казати. Бо перед цим дуже довго, плутано і затинаючись, повторював ці слова.

— Гр-р-р-р! — попереджає Найда.

Та хлоп’як не чує тих застережень.

Пес відходить за стовпчик. Щоб не бентежити хлопця й не сполохати Чікси. І щоб не бачити цієї вистави. Бо йому відразу не сподобалось, як скривились ЇЇ змащені солодким блиском уста.

— Ану пш-ш-шов геть! Задрипанець! Приблуда бездомна! — вищить болонка.

Невже побачила його і за стовпчиком? Найда механічно втискається в землю і пригинає вуха.

Проте, виявляється, гукають не до Найди! Із алеї, блідий і знищений, вилітає Миколка!

На його вмитому обличчі паленіють сліди букета. Наче від батога.

За коміром і по курточці понасипувано дуже білих пелюсток. І листя зі смородом деревію.

— Хто я, а хто ти! Щоб навіть дивитись у мій бік не смів, гидото! — несамовито гукає Чікса йому вслід.

Тепер голос у Чікси гірший за голоси Товстухи, Завгоспа і всіх Прибиральниць, разом узятих.

Миколка не зважає на Найду. Женеться кудись у безвість.

Найда стривожено поспішає за господарем. І його собаче серце розривається від болю.

Увечері Миколка нарешті прибивається до Халабуди.

Падає ниць на мощене з ганчірок ложе.

Лежить довго і мовчки. Цілий вечір і цілу ніч.

Найда так само безмовно сидить поруч. Навіть не сміє лизнути Миколчиної щоки або рук із обрізаними нігтями. Навіть не дозволяє собі завити.

А ще Найда — думає.

Так само лежить Миколка цілий наступний день.

Найда думає.

Увечері хлопчик нарешті засинає, і Найда вмудряється збігати до Миколчиного дому. Поцупити півхлібини й принести господареві.

Лиш десь через тиждень Миколка знов усміхається. І чухає Найду за вухами своїми новими чорними півмісяцями.

Коли ж хлопчина, позітхавши, береться пакувати підручники й навіть ґрамудзяє в зошиті якусь домашню, пес утішено молотить хвостом.

— Хай там як, а час, Найдо, засвітитись на уроках! Бо Училка задавить! — трохи натягнуто жартує Миколка.

Найда відсміхається йому очима.

— Прорвемось, правда, песику? — відхиляє мішковину Халабуди, рушаючи в туманний світанок.

— Вввав! — погоджується Найда. Хоч його знов уже ніхто не чує.

ПОЄДИНОК

У Миколчиному третьому "Б" зараз буде фізкультура. Всі, хто вже встиг переодягтися (Миколці й не треба: кросівки завжди на ногах!), вибрикують на пришкільному стадіончикові.

Найда спостерігає з-поза огорожі. Підійти не зважується. Ніздрі чітко вловлюють запах порошку, хлорки й ганчірки: десь недалеко шастає Прибиральниця.

Діти збились у гурток і щось одне одному доводять. Найдині вуха чітко вловлюють якісь незрозумілі слова:

— А в мене — колі!

— А в мене — чау-чау!

— А в мене — шарпей!

— А в моєї сестри — фокстер’єр!

— А в моїх родичів — ердельтер’єр!

Подуріли, Їй-Богу! Зовсім у тій Школі мізки позабивали!

— А в наших сусідів — лабрадор пікінес!

— А в наших — японський хін!

— А мені подарують боксера!

— А мені куплять кокер спанієля!

Ох, краще б у м’яча ганяли, ніж у такий безглуздий словесний футбол!

Найда вже хотів розвернутись і йти на свою брикетну купу. Та наступні слова зненацька прояснили суть розмови:

— А в моєї тітки — німецька вівчарка!

Ах он воно що-о-о!.. Собаками хваляться! Ану ж, що скаже його Миколка?

Найдине запитання мовби перехопила Катька — зубрилка, з якою хлопчик сидить за однією партою:

— А в тебе, Миколко, хто?

— О, хай скаже, хай скаже! — зареготав хтось.

— У мене… Я той… Назви точної не знаю… Якась українська розвідницька!..

— Ох, не сміши! — виокремився з гурту один Тип. — В тебе порода — суміш бульдога з носорогом! Ха-ха-ха!

— Мій Найда — дуже розумної, дуже класної породи! — наїжачився Миколка.

— Таку породу ще звуть "Абиздошка"! — засміявся другий Тип.

— Та він… Він мене від урагану врятував! Він знаєте, як бігає?!! — Миколка затис кулаки, хоч бачив, що сила не на його боці.

Найда і собі зайняв позицію, яку Миколчин учитель фізкультури називає "на-ста-а-арт…".

— Хе, чи не з тих він, що про них кажуть: для скаженої собаки — сто кілометрів не крос? — домагався свого Перший Тип.

— Скажений? Це твій шарпей скажений! — не здавався й Миколка.

— Твій Найда такий самий вошивий, як і ти!

Найда згрупувався в позицію "Ува-а-ага!"…

— Що? Та мій Найда мудріший за всіх ваших кокерів-мокерів!

— Я зараз покажу "мокерів"! — Перший Тип ухопив Миколку за барки. "М-м-м-марш!!!" — пролунало в Найдиній голові фізруковим голосом, і він коршуном кинувся на ворога.