Неробочий Грицько Кривий - Сторінка 5

День стояв чудовий: вогкий, ясний, повний нового, весняного життя й сили. Сонце золотило сю купу, людей і шибеницю посеред неї, щоб і вона веселіше виглядала. Грицька вивели, віддали в руки ката, все впорядкували як слід. Тяжко вдарив катівський меч, віддавшися відгомоном по цілому ринку. Кінець!..

Ні, не кінець!

"Чи то з волі божої, чи то з несправної руки ката, чи то з щастя того забойці сталося", оповідає урядове справо-здання, тільки кат не відрубав Грицькові голови відразу. Був на се звичай спеціальний: "стан духовний" не дав більше рубати, Грицька віддано духовним на вигоєння: не було волі божої на його кару...

' Грицька завезли в шпиталь і післали за міським цилюрни-ком-постригачем, що в ті часи служив разом і за єдиного в місті лікаря.

V

Щастя Грицькове було не велике: шия була утята глибоко. Шию зв'язали, й він конав собі на самоті в шпиталі. Рану тую гоїли, як. уміли; рана не гоїлась і гнила. Грицько тим не клопотався. Його муки й страшні спогади зникли тепер, мов катівський меч їх перетяв. Йому згадувалося щось чудне й невиразне; щебетання ластівки над вікном в його уяві ставало якоюсь чудною лицедією: тони не то що нагадували, а самі ставали якимись істотами; все життя проходило в дивних, невиразних образах, наче чудні фігури хмар, де не знати, де кінчиться одно й починається друге.

Так ішов час. Рана гнила. Грицько вмирав, і на дев'ятнадцятий день після^своєї кари вмер він "добровільно", як значиться в тому ж протоколі. Порожніми вулицями містечка пронесли його тихою ходою шпитальні діди.

Київ. 1888