Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії - Сторінка 3
- Малик Галина Миколаївна -—Пішли!— погодилася Аля.
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ,
у якому Аля вперше доводить
справу до кінця
Недоладько підвівся, підморгнув Алі, і вони подалися до міста.
Сонце стояло високо. Алі дуже хотілося пити.
Нарешті мандрівники побачили колодязь, а біля нього журавля з новеньким відром. Дівчинка радісно підбігла до колодязя і трохи не заплакала — зовсім новеньке відро було без дна. Вода тут, поруч,— чиста, прохолодна, а набрати її нічим!
—Яка безглузда країна!— 3 досади у дівчинки на очі навернулися сльози.
—Атож! Живуть десь там лінюхи та шелепи-недотепи — це не доробив, те кинув на півдорозі. А через них і ми мучимось!— підтакнув Недоладько. Але одразу ж похопився: — Ох, вибач, я не хотів тебе образити!
Алі одразу ж перехотілося плакати. Вона зрозуміла, що теж належить до отих шелеп-недотеп.
Вони рушили далі. Незабаром Аля побачила на квітці велику бабку.
—Ой, Недоладьку, дивися, яка гарна!— вигукнула вона.— Давай її сполохаємо — нехай політає!
—Вона не літає,— зітхнув Недоладько і зупинився. У неї нема одного крильця.
«Бідна! їй, мабуть, так хочеться літати’» — подумки пожаліла дівчинка бабку.
І раптом згадала, що в одній кишеньці її платтячка лежить червона стрічка. А в другій — голка з ниткою.
Дівчинка присіла коло бабки, обережно пришила їй крильце з клаптика червоної стрічки, а решту заховала до кишені.
Бабка нерішуче стріпнула крильцем раз, удруге… Потім знялася і полетіла!
Аля зраділа. Недоладько на радощах стрибав навколо ні і підкидав угору капелюха. Потім кинувся цілувати дівчинку.
—Ура! Виходить, ти чудово вмієш доробляти недороблене. Ура!
І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу і кінця.
«Так ось чому мені так радісно!— подумала дівчинка.— Віходить — дуже приємно розпочату справу доводити до кінця.
—Ось ми й прийшли!— перервав її роздуми Недоладько.
Він зняв капелюха, кумедно відставив праву ногу і жартівливо вклонився дівчинці:
—Вітаю вас, шановна мандрівнице! Ви прибули у столицю найнедоладнішої у світі країни!
І справді, перед ними у широкому видолинку лежало місто.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ,
у якому Аля все більше
дивується диву
Але ж і місто це було!
Таке місто може приснитися тільки у кошмарному сні!
На кривулястих вулицях безладно стояли не будинки, а які розвалюхи.
Один будинок наче ножем перерізаний навпіл. У кімнаті на четвертому поверсі на трьох ніжках стояв стіл, а четверта висіла в повітрі. На випадок дощу будинок увесь був укритий різнокольоровими парасольками.
«Яка безглузда вигадка,— подумала Аля,— Коли піде дощ, вода з парасольок усе одно стікатиме в кімнату».
Далі стояв будинок без вікон, без дверей. «Як вони там живуть у темряві?— пожаліла Аля його мешканців.— Напевно, весь час палять електрику». Та тут Аля завважила, що жодного стовпа з ліхтарями ніде не бачить. «Ой, у них, мабуть, зовсім електрики немає!» — здогадалася вона.
По вулицях ходили перехожі. У кожного з них чогось не вистачало: або взуття, або одежі, або волосся на голові. Чи просто ґудзика, комірця, краватки, чи шнурка у черевиках.
Та найголовніше — їм не вистачало усмішок. Усі в цьому місті були похмурі та невеселі.
«Та й справді,— думала дівчинка,— які можуть бути веселощі, коли у тебе чогось не вистачає!»
Нарешті Недоладько зупинився у вузенькому провулку перед вивіскою, на якій було написано:
Н Е Д О Т Е Л Ь
Цей Недотель скидався на довгий кривий сарай із маленькими перекошеними віконцями. Прихилившись до одвірка, на порозі Недотелю стовбичив якийсь товстун у шкіряній безрукавці. Одна колоша його штанів була довша за другу.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ,
у якому Аля вперше чує
про Першого Недорадника
Поки Аля розглядала товстуна, Недоладько привітно потиснув йому руку.
—Здоров був, Недоштаньку!— посміхаючись, говорив він.— Ну, що тут у вас нового скоїлося?
—У нас завжди все по-старому!— знехотя мовив товстун.
—Зате поглянь, з ким я прийшов!— Недоладько повернувся до Алі.
Та Недоштанько вже обдивився дівчинку, тому навіть не ворухнувся, тільки буркнув:
—Дівчисько як дівчисько.
—Е, не кажи! Дивись уважніше, старий буркотуне. Це справжня жива дівчинка!
Тільки тепер Недоштанько таки здивувався. Він навіть обійшов довкола Алі, щоб краще її роздивитися.
—А як вона сюди потрапила?— ошелешено запитав він.
—Саме цього ні я, ні вона не знаємо,— здвигнув плечима Недоладько.— Головне, що вона хоче звідси вибратися.
—Ти ж знаєш, хто потрапляє сюди, той звідси вже не вибирається,— спохмурнівши, повторив гладун і повернувся до Алі. Вибирай собі кімнату і живи,— кивнув він на будинок.— Можу запропонувати цілком пристойне помешкання. Щойно звільнилася кімната, всього-на-всього без дверей.
—А як же там живуть без дверей?— вперше розтулила рота Аля.