Очі завидющі, руки загребущі, ніс за вітром - Сторінка 2

А на дні болота було повно золота, срібла і самоцвітів, якими чоловіки, жартуючи, шпурляли один в одного.

Ніс За Вітром умлівав від смороду; тільки дихне своїм чутним носом, так йому в голові й запаморочиться. Затулив ніс рукою, хоче другою набрати скарбів, але очі його погано бачать у болоті, а сморід нестерпний залазить йому через рот. Затуляє рот, а сморід переходить через вуха. Ніс За Вітром скаженіє, танцює коло болота, як на розпеченій сковороді. А там на дні золото та самоцвіти так і тягнуть до себе. Ухопив глею на березі й замазав ніс. Стало легше. Нахилився над багнищем і почав звідти похапцем золото вигрібати, але зараз же й зомлів від смороду. Так лежав, спустивши ніс у болото, й не рухався. Зараз же поналазили раки й почали ніс общипувати, аж поки не з'їли весь.

А він лежав непритомний і був би там помер, та чоловіки вилізли з болота, обнюхали його, однесли за браму і там покинули...

Коли на свіжому повітрі прийшов до себе, то побачив, що лежить за брамою болотяного царства і що зостався без носа.

Пішов Ніс За Вітром додому тією ж дорогою. Приходить туди, де стоїть стовп із написом, а там уже сидять Очі Завидющі без очей і Руки Загребущі без рук.

Тоді всі разом пішли назад до батька.

Батько поглянув і не признав їх за своїх синів, а як вони все йому розповіли, пустив їх у хату, нагодував і напоїв.

Сини й кажуть:

— Обдурив вас, тату, той чоловік, насміявся з вас та й нас усіх покалічив. Тепер годуйте нас, бо ви у тому винні, що ми поробилися каліками.

Батько й відповідає:

— Добре, дітки! Я вже звик старцювати, якось вас прогодую. Тільки забув я вам сказати, коли переказував тому чоловікові, що кожен з вас попрохав, то він спитав ще: "Ну, а розуму твої сини не просять?" Я сказав: "Ні, не просять. Мабуть, без розуму ніяких скарбів здобути не можна".