Переяславська ніч - Сторінка 6

---

Горе
Та лихо нам! Ох, пошануйте, братці!..
Лисенко
Панотче, дарма просиш!
Анастасій
Діти! Братці!
Ви закаляли празник божий… Ви
Глумуєтесь із божой благодаті.
Ви зводите його святую ласку! Горе
І лихо помстникам!..
Герцик
Панотче!!
Анастасій
Не позирай на мене так гнівливо,
Щоб Бог на тебе не поглянув так же.
Бо я вже бачу: много світового
Добра тебе позбавив він сьогодні!
Семене! Ти полковник переяславський!
Ти маєш волю: пошануй ляхів!
Герцик відвертається, Анастасій прийма його за руку.
Семене! Ти ще молодий, ще мало
Господь тобі на світі дав пожити,
Ще мало твоє серце одбуло… Тепер
Для його наступа дві радості, і перша –
То християнська радість, щоб простити
Своїм врагам. Ти ще її не знаєш!
А друга – то диявольськая радість,
Щоби потішитись над їх бідою: ти
Не знаєш і сеї… Ох, брате! Друга
Тобі здається приязніше першой!..
Семене, ти ще молодий!.. Ох, друга
Страшная радість і недовга, скоро
Її туга і мука заміняє –
А перша радість продовжиться довго,
Весь вік твій буде розважать тебе
І після смерті в вічну райську радість
Перейде… Змилосердися, Семене!
Галас
Ге! Бісів син! Тепер прохатись вмієш?
А як колись мій батько у тортурах
Прохавсь! Забув?! В вогонь, розсучий сине!..
Герцик
Панотче, чуєш?
Анастасій
Чую, синку!.. Чую…
Ти спом’янув і про свого отця,
Що мученицьку смерть прийняв за правду…
Його душа тепер у божім царстві
Ликує; з ангелами… Не турбуй
Її покоя помстою. О, гірко
Душі на світі тім, коли на сім
Гріх за її творять! Тепер твій батько
І в царстві невеселий став… Він бачить,
Що ти за його хочеш відомщати;
А праведнії душі дуже плачуть,
Коли побачать, що на світі роблять
Худеє кровні їх… Семене, синку!
Ради душі покійника отця,
Ради спасенія твоїй душі…
Ось я, старий, аж в ніжки поклонюся
Тобі – змилуйся! Пошануй!.. Слізьми
Всі ноги обіллю тобі – змилуйся!..
(Становиться навколішки).
Герцик
Панотче, встань! Що-бо ти робиш се?
Анастасій
Ні, я не встану – буду тут лежати,
Поки або тебе вблагаю в ласку,
Або заб’єш мене… Ти чоловік,
Ти християнин… Змилосердись, синку,
Коханий брате, батьку милий мій,
Змилуйся!..
(Кланяється до ніг).
Герцик
(кидається до його навколішки)
Устань, свята душа… Я винен, винен!!
Ох, я тебе зобидив… Ох, прости
Дурного! Бачу я: великий гріх
Мені!.. Прости мене…
Анастасій
Ні, ти не винен…
Крий Боже, ти не винен! Я прощаю
Тобі усе – уваж же й ти!.. О, ради
Христа, змилуйся… Погляди, із кожною
Часинкою десятки душ там гибнуть…
Герцик
Панотче… Що мені робити?.. Я
Не властен, є старший: прохай Лисенка!
Анастасій
Лисенку!.. Змилосердись!
Лисенко
Годі, годі!
Сього не буде!
Анастасій
Не гріши, не вводь
Своєй душі у напасть… Мало літ
Вже, може, жить тобі: пора подумать!
День прийде, коли Бог тебе заставить
Дать одповіт за все твоє життя.
Ох, тяжко буде в день той одвічати!
І рани не спасуть тоді тебе!..
Лисенко
Ще раз тобі скажу: сього не буде.
Анастасій
(кидається йому в ноги)
Ні, буде! буде!.. Чи хіба не жінка
Тебе вигодувала? Чи ти в лісі
Родивсь між звір’ям? Чи в тобі немає
І серця чоловічого?.. Лисенко!
Багацько крові й сліз, що ти пролив,
Пред Богом справедливим ізібралось…
Багацько ти проти закона діяв…
Одно хоч добре діло на віку
Своем зроби – і Бог тобі простить…
Простить! Одна сльоза, що проливає
З покути грішник, істирає гріх,
І злодій робиться вп’ять сином божим.
Змилуйся!..
Лисенко
Сього не буде!
Анастасій
Змилуйсь!..
Лисенко
Хоч не проси – сього не буде.
Герцик
І я із їм тебе прохати хочу.
Він правду каже – нащо гріх нам брати
На душу?.. Бог оп’ять за се скарає.
Лисенко
Ти просиш визволить ляхів?
Герцик
Еге.
Лисенко
Ти баба – не козак! Гей, хлопці! Хлопці!
Озьміть оцього рюму од мене
І закажіть, щоб швидче всіх губили!
Всіх перерізать до півночі! Так,
Кричіть, що я велю…
Анастасій
(встає і одвертається)
Тепер хоч годі!
Роби, як знаєш. Я іду відсіль…
Піду у ліс або в болото. Лучче
З гадюками, з вовками жити, ніж
З тобою!..
(Йде пріч).
Лисенко
(довго дума; потім обертається, дивиться пильно у ту сторону, де пожар і різня; потім підходить до Анастасія і тихо говорить)
Панотче! Ти казав – багацько крові
І сліз зібралось перед Богом. Правда!
Багато. Що, як я їх пошаную,
Простить мені Господь?.. Кажи тихенько!
Анастасій
Простить, усе простить.
Лисенко
(трошки подумавши, кричить)
Гей, хлопці!
Біжіть, щоб зараз перестали різать
Ляхів! Щоб всіх живцем зібрали
І дожидались ранка.
Хлопці біжать.
Правда, правда!
Пора знести покуту…
Герцик
Брате рідний!..
Анастасій
Спасенная душа!..
Анастасій і Герцик обіймають його.
У сей час радість
Великая на небі настає…
Моліться, діти!
Герцик і Лисенко скільки там разів хрестяться на схід сонця.
Лисенко
(обтирає сльози)
Швидче, швидче, хлопці!
Біжіть іще і зупиняйте їх!
Кричіть, що я "велів всіх шанувати!..
Панотче! Дай, я руку поцілую
Тобі, мому спасителю. Ти серце
Мені звернув, ти з Богом помирив
Мене… Святий!
(Цілує руку).
Анастасій
Не нарікай святим!
Єдин-бо свят Господь наш Іісус
Христос. Йому молись і дякуй, сину.
Лисенко
Так, правда, правда: ізробити добре
Солодче в сто разів, ніж злеє!
О, як мені тепер на серці легко!..
Козак
(що держав старосту)
А з сим же що робити?
Лисенко
Відпустить.
Коли усіх прощать, так всіх. А справді,
Як Герцик зна! Я за родину
Йому простив, простиш ти за невісту?
Герцик
Марино! Дітьма ми росли укупі.
Тоді батьки, любуючися нами,
Зарані в жартах спарували нас.
І ми росли, і те ж кохання наше
Росло із нами. Батько твій покійний,
Вмираючи, благословив нас. Ти
Перед їм хворим поклялася вірно
Любить мене, клялась мені і потім –
Клялась і зрадила… Бог із тобою!..
Іди з тим, кого кохаєш. Хай
Господь тобі дарує щастя й долю!..
А я… Дай, Боже, щоб моя погибель
Тобі на душу не лягла!.. Дай, Боже!
(Відходить).
Лисенко
Нехай іде собі – чорт з нею!
Староста до Марини протяга руки.
Марина
Геть!
Я не піду з тобою, бо я руська.
Ще раз тобі скажу, Францішку, руська!
Тим не піду з тобою… В ті години,
Коли брати мої і одновірці,
Вислобонившись од неволі й лиха –
Од вашої кормиги, чистим серцем
Приносять Богу дяку за спасения,
Я буть ізрадницею їх не хочу!
Я не піду із вами, з ворогами
Моїй родини, шлятись із прокляттям
На серці – і від Бога, і від рідних…
Я не твоя, Францішку, не твоя!
Кохання наше закінчилось. Годі!
Коли не довелось з тобою вмерти –
Тепер уже я не твоя!.. Прощай!
Прощай, мій милий, мій єдиний, любий!
Прощай навічно…
(Обійми і цілує його).
І ви прощайте, добрі люди! Боже,
Спаси й помилуй вас!.. Семене, я
Зобідила тебе – я каюсь: винна,
Бо я тебе обманювала! Лихо
І гріх мені!.. Бо я не раз казала,
Що я тебе кохатиму й кохаю,
Що ти мені миліше світа… Я
Брехала!.. Ох, Семене! Я брехала!
Ніколи зроду серце до тебе
Не налягало, я ж тобі брехала!..
Прости мене, забудь мене і вірно
Служи родині й Богу… Милий брате,
Прощай і ти! Дай, Боже, щоб, одбувши
І горя й лиха, навкінець спокоївсь
Ти на родині з вірними братами
Та приятелями, щоб твоє серце
Було чисте і радісне, мов небо
Після дощу, як сонце хмари згонить.
Щоб, дивлячись на милу Україну,
Слободную й щасливую, тобі
І весело, і радісйо було!..
Прощайте, люде добрі! Хай Господь
Хранить родину нашу! Хай вона
Цвіте собі, як маковая квітка!..
Благослови мене, панотче добрий:
Я йду у монастир. Прощайте, добрі люде!
Пішла; усі дивляться на неї з дивуванням.
Лисенко
Озьміть його й ведіте к недовіркам.
Уранці хай під вашим нагляданням
У дом свій піде ізібратись.
Староста
Кохавши за життя такую душу
І утерявши навік це кохання –
Мені збирати нічого на світі…
Чого я тут не долічивсь?.. Лисенку!
Ви одоліли: завтра вранці наші
Ляхи, котрі сьогодні вас топтали,
Із города повийдуть як вигнанці, –
Із соромом, з наругою, за посміх
Блукати по світу… Ви одоліли!
Кровава свара наша закінчилась…
І ви ще, одолівши нас, як добрі
Нас милуєте!! О, ви добросерді!..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . Я не дивуюсь –
Тобі огидло все одно та те ж:
Ти й вигадав сильнішую наругу
Над ворогом своїм… Ти молодець,
На вигадки голінний! Ох, козаче!
Чи справді думаєш, що, один раз
Пошанувавши нас, ти стер всю кров,
Що проливав два роки по Вкраїні?
Чи справді думаєш, що одним разом
Ти розщитався з нами?.. Рідна кров,
Що вслід тебе текла, і сльози бідних,
Випалені, винищені країни –
Кричать мені о помсті проти тебе.
Життя мені не дороге. Лисенко!
За всі твої наруги і мучення,
За всі біди, і лиха, і напасті,
Що так колись на нас розтошно сіяв –
Тепер зо мною пощитайся! Бийся!!
(Вихоплює із рук у козака шаблюку).
Герцик
Безумний.
Лисенко
Е, ні! Він ще й хвабрувати!!
Отак-то, бач, їх шанувать, проклятих!
(Вихоплює шаблю).
Січуться.
Лисенко
(проколює старосту)
У пекло, к шайтанам, своїм братам!..
Староста захитався; потім ухопив обидвома руками шаблю, рвонувся на Лисенка, ударив його, Лисенко його удруге, і обидва попадали на землю.
Герцик
Лисенко! Брате! Ранили!.. Лихо! Лихо!..
Швидче сюди! Перев’язати…
Лисенко
(лежачи)
Не ранили, а вбили. Дарма, брате,
Всі перев’язки… Я кінчаюсь… Ляше,
Нам смерть обом… Прости мене
За смерть твою – я за свою прощаю…
Староста
(лежачи)
Лисенку! дякую!.. Ти слобонив
Мене зо світу, де нема нічого
Для мене… Помремо братами. Друже!
Дай руку, і нехай в примир’ї нашім
Примириться із Польщею Вкраїна!..
Ой!.. Герцику… перекажи Марині,
Що я її кохаю…
(Умирає).
Козаки збігаються коло Лисенка.
Лисенко
Ох, душно!.. Підведіть мене хоч трошки…
Де панотець?.. А! Осьде він. У мене
Вже й очі мутяться… Прощай, панотче!
Анастасій
О! Господи! Твоя і власть, і воля!
Козаки і народ
(прибігають з криком)
Слобода! Слобода!.. Нащо се і хто приказав
шанувати ляхів?..
Анастасій
Мовчіть… Вже й так Господь вас покарав!
Згляніть: ваш визволитель осьде мертвий…
Народ
(кричить)
Лисенку! Батьку! Хто його! Ох! Дайте
Сюда убійника! Розірвемо!
Іспечемо!!. Наш батьку рідний! Нащо
Покинув нас?!
Лисенко
(тихо)
Ох!.. Розстебніть мені… Я хочу трошки
Сказать їм щось, та дайте мні водиці…
Анастасій побіг за водою; Герцик піддержує йому голову; Лисенко п’є.
Народе православний!.. Знайте всі,
Що і вояк буть мусить чоловік
І християнин… Усіх ляхів
Повипускайте завтра вранці… Хай
Ідуть собі із Богом до родини…
Прощайте, братці!.. Хай вам Бог поможе!
Моліться всі за грішну мою душу!
(Вмирає).
Герцик
Не дише, вмер!..
Голоса
Умер!..