Підхоплена вітром (Дитинство Ванги) - Сторінка 2

Спершу стояли, як укопані, а тоді, збиті вихором з ніг, упали на землю біля чешми. Вангу ж спіткала значно жахливіша доля: хижа стихія підняла її в повітря^ пронесла отак зо два кілометри над землею. У якусь мить дівчина відчула, як її поглинає неминучий та цілковитий морок.

Скільки часу протривав буревій — ніхто не міг того знати достеменно. Довго шукали Вангу її рідні. І нарешті знайшли. Тремтячи від страху, вона лежала на чужому полі, вся закидана землею, камінням, придорожнім сміттям. Очі були повні пилу й боліли так нестерпно, що дівчина взагалі не могла розплющити повік. '

— Потерпи трохи, скоро тобі полегшає... — заспокоювала Танка, ведучи її за руку через поле до Нового села. Та знесилена дівчинка лише мовчала...

У Костадиновій оселі зчинилася метушня: усі прагли допомогти Вангелії. Шукали усіляких способів, аби швидше повернути їй зір. Хтось радив промити запилюжені й запалені очі Ванги свяченою водою, хтось — відваром із лікувальних трав. Інші наполягали: варто покликати місцевих знахарок і шептух, мовляв, тільки їм під силу впоратися з такою бідою. Але ні трави, ні молитви, ні мазі та компреси не змогли полегшити її мук. Вона не могла нічого бачити. До вечора очі налилися кров'ю, а над ранок — побіліли разом із зіницями.

Це стало трагедією для Панде. Він дуже любив свою донечку, а тому був ладен піти на що завгодно, аби тільки вилікувати її від сліпоти.

— Напевно, нам варто повернутися додому, —сказав Панде своїй дружині, — бо тут ми чужі, а в Струмиці всі лікарі нас добре знають, тож, сподіваюся, зможуть чимось зарадити Вангелії, знайти ліки від її хвороби.

Що могла на те відповісти Танка, котра любила Пандину донечку, як рідну? Звісно ж — погодилася. Отже, їхня родина переїхала до рідного містечка.

Проте справа з Ванжиною недугою виявилася геть невтішною.

— У дівчинки серйозне запалення очей — це дуже небезпечно. Але якщо негайно зробити операцію, ще можна повернути їй зір, — сказав один зі стру-мицьких лікарів.

Не зволікаючи, Панде відвіз донечку до лікарні в Скоп'є. Там їй зробили одразу дві операції на очах, але обидві виявилися безуспішними. Залишався останній шанс — третя й найскладні-ша операція, що могла відбутися тільки в Белграді й коштувала дуже дорого — аж п'ять тисяч динарів! Звісно ж, для бідного Панде така сума виявилася не по кишені. Його охопив глибокий відчай. Сам себе він голосно запитував: "Що робити?!." Проте відповіді не знав... Мусив неодмінно десь дістати ті гроші — аби повернути донечці радість бачити сонце та хмари, землю й дерева, старі будинки кварталу Святико й чарівні троянди із саду Ґюлбаби, обличчя рідних людей і власне відображення в прозорій річковій воді... Позичати по сусідах не міг, адже сусіди жили не в менших, аніж він, злиднях. Тож, опинившись у безвиході, Панде вирішив продати стару швейну машинку своєї першої дружини, матері Ванги — Параскевії. Він продав також і єдину вівцю, яку тримав у своїй нужденній господі, та деякі дрібні хатні речі, котрих не конче потребували в його родині для щоденного вжитку. Але, хоч як він старався, а отриманих грошей усе одно було замало — рівно вдвічі менше від тієї суми, яку назвали лікарі. Однак і зволікати з операцією було неприпустимо. Отже, для Панде не залишалося нічого іншого, як покластися на волю небес і... на чуйне серце лікаря.

До лікарні Вангелію відвіз їхній сусід Пайван-ський, вишукано вбраний і статечний пан. Він саме їхав до свого сина, котрий мешкав у Белграді. І, керуючись простим людським співчуттям, не зміг відмовити Сурчеву в такій делікатній справі. Але ж — і зітхнув полегшено, коли нарешті віддав лікареві всі сусідові гроші, залишивши дівчинку саму в лікарняній палаті.

— Дорогенька моя, — скорчив незадоволену гримасу лікар, коли настала Ванжина черга іти на операцію, — та ж твій батечко заплатив лише половину потрібної суми!

— Він... більше... не має, — тихо вимовила Ванга.

— Ну коли так, то ми тобі зробимо половину операції. А вже як твій татко дозбирає решту грошей, тоді прооперуємо, як слід, — відрубав розлючений ескулап.

Після операції Ванга знову змогла бачити, щоправда — ледь-ледь. Дівчинці потрібна була особлива турбота, чистота та спокій — аби її зір остаточно відновився. Тільки ж злиденне життя родини Сурчевих диктувало для неї зовсім інші умови!

Скоро в Танки народився іще один син — Томе. І Панде знову був змушений вирушати на пошуки заробітку. Танка зранку до вечора працювала в полі. Усе хатнє господарство звалилося на Вангелію, котра, до того ж, мусила глядіти малого братика. Отже, про спокій їй годі було мріяти! А її очі — замість одужати — з кожним днем усе відчутніше слабшали. Невдовзі дівчина знову осліпла. Це стало черговою трагедією для її родини.

А Вангу огорнув невимовний розпач. Довгими, безсонними ночами вона ненастанно зверталася до Бога.

— Боженьку, Ти всесильний, Ти можеш усе, —промовляла тремтячим від плачу голосом, — благаю Тебе, пошли якесь диво, зроби так, аби я знову могла бачити!

Але дива не ставалося. І Ванга страждала дедалі дужче... й дедалі важче було їй змиритися з власною безпорадністю.

Одного разу Панде почув про будинок для сліпих у місті Земун. Від знайомого чоловіка дізнався, що там особливо дбають про бідних і позбавлених зору дітей. Бажаючи своїй донечці кращої долі, він вирішив написати листа до директора будинку. Скоро надійшла відповідь: Вангу запросили до Земуна.

Збираючись із вечора в дорогу, дівчина дуже хвилювалася, адже навіть не уявляла, яка доля на неї чекає в чужому місті, далеко від батька. їй здавалося, що вона назавжди залишає рідний дім. І від такої думки її серце боляче стискалося, а до незрячих очей підкочувалися гарячі сльози. Вранці Вангелія прощалася з домом. Худеньке, майже знесилене дівча раптом притихло, прислухаючись до кожного звуку, ніби пильно вдивляючись у довколишню красу свіжого весняного ранку. Легенький вітерець жваво перестрибував через живопліт, лагідно пестив листочки герані та левкою. По молодій травичці шурхотіли пухнасті котячі лапи. А щедрі промінчики ранкового сонця, розгойдавши найви-щу гілку на сливі, опускалися донизу и тепло лоскотали змарнілі щічки Ванги. її обличчя тієї миті здавалося по-особливому просвітленим і чистим. Аж Панде, спостерігаючи за донькою, подумав мимохіть: можливо, тепер вона бачить щось таке... особливе... чого не можуть бачити зрячі...

У Земуні, в будинку для сліпих, для Ванги усе видавалося новим і цікавим. її відвели в дівчачу групу, одразу ж убравши в тамтешню форму — коричневу плісировану спідницю та блузку із зображенням морського якоря. Взули в модні бежеві черевички. Підстригли коротко її русяві коси. Спершу вона дещо знітилася від такого незвичного для неї образу. Але згодом вирішила: "Усі ці зміни потрібні для того, аби змінити на краще й мою долю". Нишком від інших Ванга обмацувала своє нове вбрання й тішилася, почуваючи себе справжньою царівною — адже досі ніколи в житті ще не одягалася так красиво.

Розпорядок дня в будинку для сліпих був доволі складний і суворий. До обіду всі учениці мусили сидіти на заняттях. Учили абетку Брайля, різноманітні шкільні предмети, а також мали спеціальні уроки музики. Вчителі відкрили у Ванги неймовірно розвинений музичних слух. Тож не дивно, що дівчина швидко і з великим захопленням опанувала гру на сопілці та фортепіано. Звуки, народжені клавішами, чомусь завжди пробуджували в ній світлі, тремтливі спомини про рідну домівку.

Граючи, Вангелія яскраво бачила у своїй уяві зелені струмицькі поля, золоте сонце та синє небо, стрімку, веселу течію річки Тракайна, строкаті квіти з їхнього двору, найрідніших серцю людей... Вона ніби знову поверталася у своє зряче гомінке дитинство, пригадувала уважні й захоплені обличчя дітлахів кварталу Святико, свої дивні ігри... І шкодувала, що урок музики триває всього годину. А так хотілося, аби він не закінчувався ніколи! По тому були практичні заняття із ведення господарства — дівчат учили плести гачком, готувати, прати, прасувати, прибирати, робити будь-яку хатню роботу — зрозуміла річ, без допомоги очей. Від учениць будинку для сліпих вимагалося навчитися бачити серцем, а також розвинути чутливість рук. І Ванга засвоювала все з неймовірною легкістю, вчителі були задоволені нею.

Щоночі, засинаючи, Вангелія просила Бога тільки про одне: зробити так, аби у світі було менше страждань і бід, аби люди не знали сліпоти серця.

— Боженьку, будь зі мною завжди й дай мені сили допомагати іншим!

Засинала умиротворена, з якимсь невинним усміхом на вустах. її сни завжди були теплими та кольоровими.

Історія людини в історії людства

Вангелія Пандева Гуштерова. або, як її пізніше називали — баба Ванга, стала відомою в усьому світі провидицею та цілителькою. І хоч до неї вже ніколи не повернувся зір, вона володіла унікальним даром — бачити хвороби й долі людей своїм надзвичайно чуйним серцем. Жила в гармонії з природою, почуваючи себе маленькою частинкою Всесвіту. Могла розмовляти з рослинами та тваринами, а також із душами людей, які померли багато років тому. Часто чула серед ночі дивні небесні звуки, чітко бачила у своїх снах різні країни — і так могла подорожувати по цілому світу.

Здібності баби Ванги були офіційно визнані владою Болгарії в 1967 році. По пророцтва та зцілення до неї приїздили люди з усього світу, серед них були відомі політичні діячі, музиканти, актори, письменники. Вона напророчила дату початку Другої світової війни, а також багато інших подій, що збувалися завжди з точністю.

Баба Ванга прожила 85 років, аж до смерті мешкала в болгарському містечку Петрич, де тепер, поруч із каплицею святої Параскевії, її могила. Вірила в безсмертя й була переконана, що душа людини, виходячи з тіла, дорослішає та мудрішає, а тому вмирала спокійно, наперед знаючи дату своєї смерті.