Робінзон з Індустріальної - Сторінка 8

Зупинився Дракон. Підійшов до них постовий автоінспектор.

– Далеко зібралися?

– У кругосвітню подорож, – заплітається язик у Галапочки. Крузя сіпнула його за рукав.

– А ти мене не смикай, ми з товаришем капітаном давно знайомі.

– Громадянине, я не капітан, а сержант. І ми з вами не знайомі. Дозвольте спитати, що це за комедія?

– Це не комедія. Це побутова драма. З оптимістичною кінцівкою. Ми знайшли свого Дракона.

Галапочка обняв голову Дракона і поцілував його у верхню губу.

– Цей дядя, Драконе, – показує на сержанта, – слідкує, щоб ми з тобою правильно по вулиці ходили. Поцілуй дядю!

– По-перше, громадянине, чому ви хитаєтесь, а по-друге, чому ведете по тротуару коня? Тротуар, як вам відомо, призначений для пішоходів.

– А що, по-вашому, він їде? – показує Галапочка на коня. – І я не їду, і ніхто ні на кому не їде. Ми йдемо пішки…

– Кінь повинен йти по проїжджій частині.

– Товаришу лейтенант, пішоходам по проїжджій частині проходити заборонено. А кінь зараз іде. Це наш Дракон. Ми його щойно знайшли. А це, товаришу лейтенант…

– Сержант, – поправив постовий.

– Сержант. Це моя Крузя. А я Робінзон.

– Так, так, – поплескав сержант Галапочку по плечі. – Вона Крузо, а ви Робінзон. На поводі ведете П’ятницю. А йдете з безлюдного острова. Все ясно.

– Ні! – заперечив Робінзон. – Ми йдемо з зоопарку.

– А-а-а… Що? – спохватився сержант. – 3 зоопарку? – І гукнув другому постовому: – Бондаренко! Іди сюди!

Підійшов молодший сержант.

Сержант прошепотів йому:

– По всьому видно, що цей бородатий тип добре випив і вкрав у зоопарку коня. Відведи в управління. Там розберуться…

Кімната чергового ДАІ. Сидить черговий офіцер, сидить Галапочка.

Черговий суворо:

– То як ви, громадянине, – заглянув у листок, – Галапочка, взяли коня?

– Це мій рідний кінь, товаришу капітан. Я його узяв у зоопарку.

– Значить, таки в зоопарку? Як це було?

– Ми з Крузею пішли в зоопарк. Подивитися на мавпу. Бо я художник. Мені треба часто дивитися на мавпу, щоб малювати людей.

– З якою Крузою?

– З Крузею. Це моя наречена. Ми вже подали заяву. Але вона каже: "Продай коня, тоді поженимося. А купи ’’Жигулі". А я терпіти не можу машин, товаришу капітан… Ви капітан чи не капітан? Бо для мене всі погони однакові. Я їх шуму не можу терпіти і газів… А вона не хоче на Драконові їздити…

Офіцер тре чоло:

– На якому Драконові?

– На тому, що ми в зоопарку забрали.

– Tо ви ще й дракона вкрали?

– Та ні, то кінь зветься Дракон.

– Значить, ви вкрали коня для того, щоб продати й купити машину?

– Та ні! То Крузя так хоче. А я не буду його продавати… – Насупився. – Бо Крузя пішла. Крутонулася і пішла. Після того сержанта.

– Якого сержанта?

– Вашого. Того, що сюркотів на вулиці. – Імітує: – "Громадянине з конем, ви далеко зібралися?" А Крузя сказала. – Імітує Крузю: – "Або я, або кінь! Вибирай отут на вулиці!" А я сказав: "Кінь, бо він тварина. Куди він дінеться?.. Він і прописки не має…"

– Значить, ваша наречена може підтвердити, що коня ви взяли в зоопарку? Де вона живе?

– Вона не живе… Вона в гуртожитку…

– Значить, як я зрозумів, ви з Крузею добряче випили, тоді пішли в зоопарк і…

Галапочка перебиває:

– З директором випили. І з бухгалтером. Крузя не п’є. Там ще дама така-о сиділа. Хильнула. А Крузя не п’є.

– Нічого не розумію: з яким директором?

– Зоопарку…

Офіцер листає телефонний довідник. Набирає номер:

– Алло! Алло! Що за чорт! Якісь співи… Зоопарк? Мені директора. Слухаєте? Це турбують з державтоінспеції. Скажіть, будь ласка, у вас є кінь, гнідий?.. Що? Кобила? Та все одно…

Галапочка намагається вклинитися в розмову, пояснити:

– Не все одно, товаришу капітан, бо в мене кінь. Це директор, мабуть, не придивився, бо ми трохи того…

Офіцер продовжує розмову по телефону:

– Значить, гнідої масті. Є? Стоїть біля контори? А другого не було? А громадянина Галапочку Робінзона… З бородою такого, ви знаєте? Не знаєте ніякого Робінзона…

Галапочка сіпається:

– От гидота! Украв мого коня, випив мою горілку, а тепер не знає…

Черговий кладе трубку на вильчата:

– Значить, крутите, громадянине Галапочка. Доведеться передати вашу справу в обехеес…

На фасаді будинку вивіска: "РАЙВІДДІЛ ВНУТРІШНІХ СПРАВ". Довгий коридор. Оббиті чорним дерматином двері. На одних табличка: "Інспектор П. І. Теличка".

Інтер’єр кабінету. За столом – молодий, кучерявий лейтенант міліції. Пильно вивчає якісь документи.

Дзвонить телефон. Лейтенант знімає трубку:

– Теличка слухає! Хто говорить? Слухай, чоловіче, не мороч мені голову. Кінь – це транспортний засіб. А транспортом займається автоінспекція… Слухай, у мене і так до біса мороки. От поставили на штрафний майданчик і тримайте. Нема сіна? Годуйте макаронами. А в нас що, своя конюшня є? Віддайте хазяїну. Не знати чий? Спитайте злодія…

До кабінету входить капітан.

Теличка в трубку:

– Слухай, Бабенко, мені ніколи. У мене по вуха інших клопотів. І йди ти зі своїм конем знаєш куди???

Капітан насторожився:

– Хто це? Що за кінь?

Теличка відірвав трубку від рота:

– Бабенко з автоінспеції. Каже, впіймали якогось злодія, що вкрав коня.

Капітан простягає руку до трубки:

– Капітан Затірка. Що за кінь там у вас? Де? А злодій? У витверезнику? Запевняє, що кінь його? А ти чекав, що він скаже: "Кінь крадений"? Якої масті? Гнідий? З білими копитами? І зірочкою на лобі? Слава Богу! Кажу: слава Богу! Тут один бородатий мені з шиї не злазить, щоб я шукав його коня. Що? Цей також бородатий? Художник? Нічого не розумію. Його кінь. Ха-ха-ха! Що вкрав у зоопарку? Бабенко, я тебе прошу: заберіть ви з витверезника цього Галапочку, посадіть на коня і відвезіть додому. Негайно. Поки кінь знову не пропав… Щоб вивчив правила вуличного руху і здав на права. Це вже ви його зобов’язуйте, це по вашій лінії.

…Фасад будинку. Вивіска: "ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНИЙ ДИСПАНСЕР". У невеличкому коридорі перед дверима з табличкою "ПСИХІАТР" зібралася черга. Майже самі чоловіки. На стінах плакати: "ТИША ЛІКУЄ", "НІЩО ТАК ДОРОГО НЕ ЦІНИТЬСЯ, ЯК ВВІЧЛИВІСТЬ". Крізь відчинену кватирку сюди вривається несамовите гудіння генератора і калатання пневматичних молотків. Відвідувачі скоса поглядають на відчинену кватирку. Нараз сивий, круглий, як бочка, вибухає обуренням:

– Хоча б хтось здогадався зачинити кватирку!

Генератор так гуде і молоти так торохтять, що його слова ледве чути.

– Що кажете? – перепитав його худорлявий з неспокійними очима.

– Кажу: хоча б якесь дрантя здогадалося зачинити кватирку…

Худорлявий з неспокійними очима зміряв "бочку" з ніг до голови. Відійшов, хвилину постояв. Подумав. Тоді на весь голос:

– Сам ти дрантя!

Присутні здивовано подивились на нього. Тоді перекинули погляд на товстого.

– А ти знаєш хто? – пішов у наступ товстий. – Ти щелкопйор! Тутанхамон!

З неспокійними очима засіпався:

– Ви чули, люди? Ви чули? Ви – свідки. Оте пузате мурло обізвало мене тутанхамоном. Сам ти тутанхамон! Морду наїв, як бирюк.

– А ти доходяга. От-от копита відкинеш…

У цю хвилинку в дверях з’явився Галапочка. Присутні глянули на його бороду й замовкли.

Галапочка підозріливо оглянув чергу. Кинув поглядом по лиці кожного відвідувача. Відійшов подалі від черги. Став збоку. Тоном абсолютної зверхності спитав:

– А де тут видають довідки на курси водіїв? – Слова "на курси водіїв" Галапочка особливо підкреслив.

– Тут усі на курси водіїв, – таким же тоном відповів Галапочці чоловік, що стояв у хвості черги. – Ставайте в чергу.

Галапочка мовчки притулився у хвості. Всі пильно вивчають його бороду…

Кабінет психіатра. Настіж розчинене вікно у двір. В нього вривається шум генератора та пневматичних молотків. Кругленький, прилизаний, наче вилитий, лисуватий психіатр дожовує бутерброд. Ліве око в нього час від часу сіпається. Посмикується ліве плече.

– Слідуючий! – гукнув у двері психіатр.

Відчиняються двері. Входить Галапочка.

– Добрий день! Мені потрібна довідка, що я того…

– Чого? – сіпнулося око в лікаря.

– Ну, як там у вас їх пишуть?

– На що скаржитесь? – насторожився лікар.

– Ні на що я не скаржусь.

– Тоді чого ви прийшли?

– Я ж вам кажу: мені потрібна довідка, що я… Чорт його знає…

– Громадянине, ви, очевидно, помилилися адресою. Тут не контора, а психдиспансер.

– Не знаю. Мене послали сюди.

Лікар пильно дивиться на Галапочку. Око в нього почало сіпатися частіше. Частіше почало підсмикуватися плече.

– Хто вас послав сюди?

– Ну… З автоінспекції…

– Так би й сказали, – зрадів лікар. – Вам потрібна довідка, засвідчення, що ви не перебуваєте на обліку в психдиспансері.

– Мабуть, що воно, – зрадів Галапочка.

– Ви хочете поступити на курси водіїв автомобіля?

– Так, так. Тобто майже так, – відповів Галапочка.

– Сідайте, – вказав на стілець психіатр. – Де проживаєте?

Галапочка сів.

– Індустріальна, двадцять три, квартира п’ятдесят три.

– Знаєте, зараз з тими автомобілями пошесть, – сказав лікар, перегортаючи картотеку. – Сьогодні вісімдесят чоловік приходили за довідками… Всі хочуть їздити… У вас яка машина?

– У мене кінь, – пожвавішав Галапочка.

– Люблю гумористів, – зауважив лікар. – До речі, ось ви жартуєте. А насправді кінь – це прекрасний вид транспорту! Ви мені вибачте, але я вважаю, що сідають в автомобілі люди, які не дуже критично мислять.

Галапочка зовсім посміливішав:

– Докторе, я повністю з вами погоджуюся. Я ненавиджу автомобілі і тих, хто за ними ганяється.

– Чого ж ви тоді його придбали?

– Я не придбав і не збираюся. У мене справді кінь. Не вірите – ось подивіться.

Встає, підходить до вікна. Психіатр також підходить до вікна.

У дворі, прив’язаний за повід до тополі, під сідлом стоїть Дракон.

Око в доктора нервово засіпалося. Підсмикується плече. Він відійшов від Галапочки. Зміряв його підозріливим поглядом. Зосередився на бороді. Тоді знову підійшов до вікна. Виглянув у нього. Помацав себе долонею за лоба.

– Бачите, – пояснив Галапочка, – автоінспекція придирається. Коли їду проїжджою частиною, кажуть: "Транспортний засіб. Особа, що ним управляє, обов’язково мусить мати на це право". Коли веду коня по тротуару, кажуть: "Не можна. Тротуар не для транспорту, а для пішоходів". І я, маючи коня, не можу ні їздити на ньому, ні ходити з ним…

Лікар ніби не чує слів Галапочки. Вперто шукає у картотеці.

– Як, ви сказали, ваше прізвище?

– Галапочка.