Сито, сито... - Сторінка 2
- Тютюнник Григір -Так я вже не чую, бо мені тепло під ряденцями, а в хаті холодно і поночі. І темрява якась глибока-преглибока...
А де ж стеля? Немає стелі. Темрява — од полу й аж до неба... Нічого не думається більше, тільки одне слово ворочається десь у голові ще живе: сито, сито, сито, сито... За нього чіпляються інші слова, злипаються, як цяточки сажі у піднебінні:
Сито, сито! Ти святу муку сієш... А де наш тато?.. Скажи мені правду... Святу правду... А де наш тато?.. Сніг...