Сонце заходить - Сторінка 33

Післав полковника Норова Січ добувати. Йому було доручено зруйнувати Січ. Сподівався, що стріне роз-пучливий опір. А тим часом не застав нікого здатного до бою. Його ще більше розлютило, як довідався, що всі запорожці повтікали, і до кого? — до султана, звідки можуть при даній нагоді наробити великої шкоди. Треба було помститися бодай на самій Січі і при тім обловитися добре січовими скарбами.

Москалі кинулися насамперед на січову Свято-покровську церкву. Між москалями ходили легенди, що в тій церкві захований один чудотворний образ — св(ятої) Покрови в золотих рамах. Він у запорожців — цінна річ, що за тим образом підуть усюди, і хто добуде тую ікону — буде паном низового товариства.

Але ікони не знайшли. Запорожці забрали дорогоцінну для себе річ з собою, і так само забрали одну запорозьку малинову корогву. Але москалі добре обловилися іншими дорогоцінностями із церкви. Забрали золоту церковну посуду і хрести. Це все задержав Потьомкін для свого музею. Забрали січову касу і арсенал та зброю, яка тут була. Потім розібрали всі будинки і продали дооколичним селянам. Норов, сподіваючися закопаних скарбів, казав усюди рити землю. Даремна праця — не знайшли нічого.

Щойно 3 серпня 1775 р. видала цариця Катерина маніфест, що Січ Запорозька зруйнована і не вільно згадувати її імення...

По широких степах Запорожжя та по скритих перед московським оком зимовиках та хуторах лунала тихо народна пісня, співана матерями над колискою немовлят:

Наступає чорна хмара

І дощик із неба.

Зруйнували Запорожжя —

Буде колись треба!

Ой чи гаразд, чи не гаразд,

Нічого робити!

Буде добре запорожцям

І під турком жити...