Сповідь стукача - Сторінка 15

- Дімаров Анатолій -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


Не така вже й велика сума, щоб одкупитись од цієї тварюки.

— Так я вас тут ждатиму.

— Ждіть.

— Як і сьогодні, о сьомій?

— О сьомій...

Я зняв триста карбованців і відніс йому гроші. І постарався швидше забути про нього.

А десь через місяць знову пролунав телефонний дзвінок:

— Віктор Андрійович? Скільки літ, скільки зим! Я мовчав. Я одразу ж упізнав його голос.

В.К.