Тотем - Сторінка 2
- Процюк Степан -вони є, ці батьки, їх можна помацати, навіть вщипнути. Однокласники знають, що Віктор безбатченко, але цей факт не викликає у їхніх телячих мізках жодного співчуття, лише кпини і насмішки.
А думка, Вікторе — не цукерок-смоктунчик. Думки залишають сліди, які іноді стають для людини непосильними. Ти не підозрюєш, скільки пацієнтів психіатричних могильників починали шлях до душевного інферно із важких і поганих, нав'язливих та проклятих думок. Це вже потім виринули манії переслідування та всілякі там шизоїдні психози... А спочатку були думки, котрі мучили, душа була лінивою або запрограмованою на деструкцію. А безневинні начебто думки накопичували сердечну клоаку до тієї межі, за якою починається розпад свідомості. І що тоді всі вердикти психоескулапів про генетичну схильність чи важке дитинство, травматичну залежність або особливості характеру...
Адже ми намагаємося не думати про скописька збожеволілих, колись трагічних, а потім уже направду вільних людей. А їх тьма-тьмуща, фальшиво-благопристойне суспільство ховає за гратовані вікна всіх квазігеніїв, тому що вони не витримали жорстоких перегонів за виживання, бо їхня душа тріснула, поринувши у молекулярний біологічний хаос, страшний дикою первісною довільністю. І цим душам уже байдужі тотеми і табу, правила і норми, бо вони заплатили всім за випадання у випадкові молекулярні зчеплення власних візій, що мають здатність до моторошного зациклення і жаскої сублімації.
Одного разу Віктор побачив свого вітця, родака, ненька; як завгодно можна визначати цю кровну приналежність батька до сина, котра починається лише із насолоди сім'явиверження у лоно і не містить материнської муки дітовиношення і дітонародження... Хотілося би описати якусь екстремальну ситуацію чи батьківське страждання, але все відбулося напрочуд банально: батько не впізнав сина.
Йшов із жінкою і дівчинкою, Вікторові очі пропекли його наскрізь, але неньо був не з надчутливих представників класу людини. Байдужий ковзаючий позирк, жоден м'яз не зворухнувся на загрубілому лику того, хто подарував Вікторові життя завдяки викиду власних генітальних секрецій одного прекрасного дня чи не менш чудової ночі. Пара із дівчинкою ("Боже, майже моя ровесниця!") віддалялася, у їхній ході було щось приземкувато-вульгарне, грунтовно закорінене у плоть землі. Спочатку хлопцеві нестримно захотілося зблюнути, аж похитнувся від такого цупкого оволодіння низьким рефлексом. Потім поклик блювоти (поклик крові?) випарувався. Натомість хруснуло у голові, мовби там відбувалася тотальна мозково-нейронна революція. Віктор осів на землю, опанований реактивним, майже нутряним, плачем.
4
Людина закайданена тотемами. Вони хапають hоmо sаріеns і hоmо (не)sаріеns наодинці і на многолюдді, нав'язуючи свої привабливі і авторитарні, жахливі і радісні сутності. Людська історія є лише безперервною зміною тотемів.
Але не варто плекати "веселкові" надії на — уявимо таке диво! — тотемічне звільнення... Адже ми надто слабкі, аби не мати потреби кумиризації, поповзу до ідолопоклоніння. І ця ілюзорна безтотемна свобода насправді могла би обернутися у жаско-технократичний різновид кам'яного віку. І виквітали би у наших крихких серцях доісторичні інстинкти і хижо шкірилися би стадні бажання, звільнені від косметичної пудри стриманості та правил, які теж підсуває тотем. Можливо, (навіть найвигадливіші) тотемічні культи є здебільшого рятунком для людини і єдиною стіною, що відокремлює її від псевдочарівної галявини.
А на тій галявині неприродньо-красиві діви ведуть танок, що прославляє виродження. Там малотілесні і гнучкі акробати виконують піруети-оди глобалізації інстинкту. А на тій поляні юні розбещені жриці вказують перстами на вхід до острова свободи. Той, хто ступає на цю стезю, западається в отверзле бездоння, летить сторчголов у містичну прірву. Бо випещування епікурівського культу тілесних радощів є (о банальна пастко!..) лише однією із сотень (тисяч) різновидностей жорстокого тотему.
Великому Потворищу є байдужими і бунти, і гниття сердець, і волосяниця аскези, і сильце гедоністичного шаленства. І зирить полікультовий тотемічний молох на нікчемне копошіння людських пристрастей (із додатнім чи від'ємним резусом), і осяває його непроникний лик страшний сардонічний осміх...
5
Але simplicitas — Віктор помилився. Батько впізнав його. Але — ні слова нинішній дружині, жодного спеціального знаку для сина.
Бо люди сходяться і розходяться, думав лікар-офтальмолог, обпікаючи пальці черговою сигаретою, і це нормально. Найпалкіше кохання стає пустелею, колишні друзі — ненависниками. А що таке інститут сім'ї, як не квола химерична уява правильних міщан? Хто поспівчуває мені, коли скажу, що колись одна не надто красива дівчина заманила до ліжка, я був молодим і недосвідченим, не проминув і місяць, як вона радісно повідомила, що вагітна. Я — шокований, роби аборт, Маріє, ні — це гріх, я не стану дітовбивцею. Пам'ятаю той пафос, очі її палали, сама така худенька й ідейна, а я ніколи не любив надто худих жінок, адже мене не збуджувала їхня сухозадість і сухогрудість, бо до яких ще частин жіночого тіла чоловіків тягне магнітом, окрім грудей і дупці? Вони є прологом до основного. А очі, вії, чорні брови чи руса коса до пояса є лише приємним або неприємним доповненням до випуклостей, що сприяють нашій ерекції, адже така природа, і цим усе сказано... Худенька, мов очеретина, та ідейна, наче Зоя Космодем'янська, але таким магнетизмом віяло від неї тоді, такою жіночою рішучістю (до речі, це я її зробив жінкою), що я відступив.
Почали ми жити у малосімейній мишоловці, допомогли її батьки, бо малосімейного житлового щастя також непросто добитися у цій країні. Маріїн живіт розростався, аж було дивно, що така вутла жіночка може мати такий величезний живіт, напевне, повинен народитися Геркулес, жартував я, вже змирившись із одруженням. Я був надто темпераментний, і спав з Марією аж до народження дитини. Та що там спав, я замордовував її своїм бажанням, тоді я був би, здається, затрахав кількох жінок одночасно, і через кілька годин хотілося ще і ще, Маріїні форми трішки заокруглилися, що надавало мені шаленої охоти володіти нею кілька разів на день. Пізніше не раз дорікала, що, мовляв, я міг порушити правильний розвиток дитини, адже був як звір і думав лише про себе...
А про кого, скажіть-но, думати чоловіку, якому лише двадцять п'ять? Хіба я любив Марію? Та і що таке кохання для хлопця, переповненого гормонами, вродливого і не напханого шкідливими гуманістичними заворотами і наворотами? Яку трахаєте, ту і кохаєте... Але лише у той момент, шановні, адже майже всі молоді жінки по-своєму привабливі, особливо у ліжку, навіть їхнє обличчя набирає тоді інших відтінків. Кажу як дипломований лікар: чоловік — самець, а жінка — самка; вподобання і залицяння — це лише прояви великого природного відбору. Кохання видумали ті, що страждають комплексом неповноцінності або пришиблені гуманісти. Крапка.
Звичайно, зараз, коли мені більше сорока, можу визнати, що існує чоловіча вдячність і своєрідна чоловіча ніжність. Але переважна більшість нас, маскулінів, готова, принаймні у думках, гнатися за кожною привабливою молодою спідницею, пардон, за тим, що під нею на споді. Зупиняє багатьох лише страх невідомості і фальшиві моральні накрутки, а також страх відмови, особливо від значно молодших.
Бо якось, даруйте, не зовсім тягне до ровесниць, більшість яких стали безнадійними бабегами — не слідкують за собою, прикриваються цинічною маскою, а потім удома, на самоті ревуть у подушку. Ні, дорогенькі, що личить Юпітеру, не личить бику. Ті жорсткі кокетства, які ви могли дозволити із чоловіками у двадцять років, не проходять, коли вам уже удвічі більше. Тепер вам треба, бо все повертається на круги своя, вламувати, упрошувати і затягати у ліжко класних мужиків. Звичайно, не йдеться про вальтонутих чи здеґрадованих. Тепер вам треба бути супертерплячими і гіперніжними, якщо хочете, щоб чоловіки вашого віку розсували вам ноги із непідробною (чи хоч якоюсь там) пристрастю. Інакше шукайте тих, кому за п'ятдесят, не журіться, на кожен товар є свій купець, так-так, не переживайте, ви ще молоді і привабливі, принаймні, вам завжди слід це казати.. А жінка бальзаківського віку уже направду вміє цінувати такі компліменти, всіма силами своєї молодої душі (адже у людини старіє лише тіло, і нема ради цьому найжорстокішому фізіологічному парадоксу) намагаючись у них вірити... Отже, чоловіки, даруйте жінкам-постбальзаківкам безкоштовне хвилеве щастя!
Бо ми, маскуліни, теж старіємо, і наш дорогоцінний інструмент колись почне відмовляти у найпікантніші хвилини. І будуть умови, приваблива партнерка, гроші, навіть романтичні аксесуари, над якими ми глузували молодими (всілякі там свічки, затемнені дорогі штори, легка музика, вино і теде), але прийдеться подумувати про медичні стимулятори. Бо коли пролітає муха, а він падає, вважай, чоловіче, що ти вже своє "від'їздив"... Найпристрасніші із нас хотітимуть сексу ще психологічно, але доведеться лише заслинюватися від порожньої хіті, і обмацувати жіночі приваби, обмацувати і заслинюватися... І буде пекти сором, і жінці буде важко і гидко, якщо вона не законна, котра пройшла з вами пліч-о-пліч так званий подружній шлях, їй буде все одно, бо вона знала вас інакшим, невтомним коханцем. І такими знали вас багато жінок, але де вони зараз? А та, молода, побачить зас лише у ролі слинявого обмацувальника... Жінки, будьте поблажливішими до старих казанов і дон-жуанів!..
Хоча, як досвідчений ловелас, знаю, наскільки це слабка втіха. Адже стосунки між статями можуть бути дуже жорстокими; жінка зневажає невдаху у ліжку, бо її не вдовільниш розмовами про колишні подвиги...
Отже, про Марію. Хіба я любив її? Але хай розповім про це пізніше, бо щойно відчув, як втомився від власного секс-пафосу...
6
Одного разу Вікторові (уже старшокласнику, вчиться добре, але чомусь не тішать книги і розмови, дівчата і футбол) приснилося страховисько із застиглим, але.. .неймовірно прекрасним обличчям гермафродита. Це безстатеве лице було облямоване сотнями тоненьких і до маніакальності акуратно заплетених кісок.