Трицарство - Сторінка 2

От, скажемо, близько від села до села, от і вид-дно, от зараз через царину, а прийти туди не можно. А не можно через те, що дорога йшла спершу в лісове царство, а вже звідти верталася до сусіднього села. Кому треба до храму, кому до школи, кому на ярмарок, кому до міста, — то інакше, як через лісове царство не проїдеш. З початку люде відвідували таки своє, хоч і було важко. Далі побачили, що лекше ходити до лісового царства, там можно й купити все, можно й в школі вчитися. І робили як їм було лекше, а через те ставала їхня країна завмерла, не стало там того веселого, богатого життя, а все перейшло в лісове царство.

От так царь робив, а як скорив усіх людей степових, то знову йому стало тісно жити і наказав він воєводі своєму забрати ще одно сусіднє царство, а царя того кинути в льох темний.

Тоді воєвода так саме забрав і царство озерне, а царя кинув у льох темний та вохкий.

Тоді царь прилучив до себе і озерне царство і тут почав заводити свої лісові порядки, переробляти людей озерних на лісових, мучив їх і катував. Та найбільшим нещастям для людей озерних були знову шляхи й дороги, що вели в свій край тільки через лісове царство. Через це так само і цей край занепав, а натомість розцвітало і богатіло лісове царство...

Уже оба брати сидять у глибоких льохах, а того не знає менший брат, ані мати їхня.

І от згадав старший своє вільне життя, упав у велику тугу й хоч як перемагав себе, а таки скотилася з ока одна сльоза й упала на сиру землю...

Згадав і другий про своє море в темному льоху й у нього скотилася сльоза на сиру землю.

Пішли ті дві сльози в землю? аж до підземного джерела, а далі в море. Мати зараз же псчутила ті сльози в морській воді та й каже до своїх мелюзин:

— Ой, щось моїм синам тяжко жити на землі, бо почуваю їхні сльози тут у морі. Даю вам три дні, щоб усе розвідали про їхнє життя.

Мелюзини передали русалкам, ті мавкам і через день морська цариця все внала про своїх дітей.

Тоді вона почала хвилювати море, почала розбивати кораблі, сукаючи між людьми сміливих і відважних людей.

Кільканайцять кораблів уже розбила й не знайшла поки ще ні одної відважної душі.

На обрії моря зявилася маленька чайка, що летіла на повних атрилах. Коли цариця підкинула її на високій хветлі в гору, потім пустила під воду, всі від страху побожеволіли й тільки один юнак спокійно плив по морю в напрямку до берега.

Цариця зауважила це й виринула перед ним. Він не злякався й не здивувався, а плив собі далі.

— Утопнеш, — сказала вона йому. Юнак посміхнувся й одповів :

— Ще ти не знаєш, Царице, що я плаваю як риба. Я ніколи не втопну, хиба замерзну, бо море, — то моя стихія, я родився і виріс на ньому.

— Ти сміливий й одважний — сказала цариця й пірнула в море.

Другого дня вона побачила, що юнак ще пливе по морю й спитала:

— Куди-ж ти плив цією чайкою?

— Я хотів пер*еїхати в чужі краї, хотів об'їхати морем цілій світ, бо люблю море, як і свою душу.

— Ти сміливий, — й пірнула в морську безодню. Третього дня побачила, що юнак ще пливе. Тут знову виринула Цариця й сказала йому:

— Яб зробила так, щоб Ти ніколи не розлучався з морем, як би ти мені став у моїй пригоді,

— Ради цього я все зроблю.

Тоді веліла дельфінам поставити перед ним на дорозі скелю, а на ній напитки й наїдки. Юнак доплив до скелі і зліз на неї, щоб одпочити й покріпитися. Він сидів на скелі ї грівся на палючому сонці, а цариця розповіла йому про трьох царів і про злучення трьох царств в одно трицарство.

Юнак із гнівним запалом вигукнув :

— Сама доля кидає мене на боротьбу з неправдою й злом. Я ж ради того й покинув свій рідний край! Я піду й сам убю того ката царя, визволю тих двох із темних льохів і верну їм їхні царства.

Тоді Цариця додала :

— Цього не роби, а вислухай мене далі. Усі три царі — то мої діти. Не слухали мене мої діти, заманулося їм царювати на землі, а на землі брат брата оббірає, брат брата вбиває. Межи людьми панує жадоба, бо кожен чоловік має аж дві руки й обидві хапучі. Ось через що й мій менший син забрав собі чужі царства. Ну, та я сама покараю його матерньою карою, а тобі даю* доручення піти туди, де сходилися колись три царства до купи. Саме талі гендлює один чоловік. Він один має на все трицарство, хоч, правда, одну руку хапучу, а за те другу даючу. Бере він першою з одного царства, а другою передає в сусіднє. Собі лишає стільки, аби прожити. Не придбав великих статків, хоч не має й недостатків. Треба від його забрати ту силу руки даючої та передати її цареві — моєму сину. Ось тобі блакитний діямант, що його ледве можно схсвати в жмені. Піди до того чоловіка й зроби так, щоб він узяв його рукою даючою і подержав у ній хоч трошки. Тоді сила руки даючої перейде в той діямант. Ти його візьмеш назад, а в замін даси йому оцей ще більший рожевий діямант, а той віднесеш і подаруєш цареві — мойому сину. Тільки роби швидше, бо сила моя всього на три дні.

Що з сього вийде сам побачиш і тоді прийдеш мені розказати.

Юнак згодився.

Три слуги цариці винесли з моря гарну одіж і зброю для юнака, він одягся і побачив біля себе легку як птиця, чайку з білими вітрилами. Сів туди і з великим задоволенням поплив робити добре, сміливе діло.

Через кілька день вертається до моря веселий, аж сміється, кличе царицю й каже:

— Прийшов я до того чоловіка, що живе там, де сходяться трицарства й коли він обходячи в ночі подвірря, держав хапучою рукою смолоскип, я показав йому діямант блакитний, то він узяв йсго неохотно рукою даючою, подержав трохи, потім зачав гратися ним проти вогню, а нарешті я ледве видер у його з рук. У замін дав йому діямант рожевий і він тим утішився. Поніс я діямант блакитний до царя. Саме у його в гостях <5ули Пан та Дука.

Коли я ввійшов і уклінно прохав царя приняти від мене, чужоземця, цей незнатний подарунок, так у всіх аж очі розбіглися, як діямант засяв проти сонця, наче зоря ясна. Усі тішилися, перехоплювали його з рук в руки і царь і Пан і Дука.

Так захопилися тим, що й не помітили, як я вийшов з палацу.

Після того в Трицарстві почали робитися дивні діла:

Другого дня в ранці царь, твій менший син, вийшов до народу в короні тай каже:

— Вірні мої підданці! Надокучили мені всі мої богацтва, обридли всі мої розкоші, важко мені носити цю золоту корону й царювати. Беріть мою корону, хто з вас хоче, а мені нічого, нічого не треба.

З тими словами кинув корону свою в юрбу. Зраділи люде, почали хапати корону, кожен рве її собі, усі почали сваритися, почали битися...

А царь помандрував у світ за очі.

Того-ж дня виходить і Пан до своїх селян й каже:

— Люде добрі! Важко мені порядкувати моїми великими землями. Коли царь оддав корону, то й я віддаю вам свої землі, бо тепер мені нічого, нічого не треба.

Оддав Пан селянам свою землю і помандрував в світ за очі. Зраділи селяне, почали ділити землю, почали сваритися, почали битися...

Тогож дня виходить до своїх робітників Дука та й каже:

'— Товариші! важко мені порядкувати своїми МГЙСТЄГРЕК" та фабриками. Коли царь оддав корону, пан землю, то й я віддаю вам усе своє добро, бо мені вже нічого, нічого не треба... З тим і пішов у світ за очі.

Робітники зраділи, почали ділитися, почали сваритися, битися.,

А той, що гендлював там, де сходилися трицарства, почав^ хапати з усіх трьох царств. Уже не продає як раніще, а собі лишає як найбільше. Тепер у його комори повні всякого краму, сараї повні плугів та шкіри, стайні повні коней. В загонах стоїть худоба, а в кошарах вівці, у хатах повно золота, шовків та аксамиту, словом усього добра повиим-повно, а руки хапучі все тягнуть, аж трусяться, то з одного царства, то з другого, то з третого.

Сам зробився таким скаредом, що тільки хліб черствий їсть, а все хапає, усе бере, усе складає.

От четвертого ранку іде дорогою голодний, стомлений царь. Бачить — дім, в тому домі повно добра, а в маленькому покої примостився сам господарь. Привітався царь ласкаво, уклонився чемненько та й каже:

— Чоловіче добрий ! чи не даси мені хлібця шматочок, ба я голодний.

Чоловік треться, мнеться — ні туди, ні сюди.

Царь оглянув усе навкруги, бачить скрізь повно добра. По-яув, що тут можна поживитися. Одразу почутив у собі царську силу, руки хапучі так і забігали... Далі як гримне :

— А хиба тобі, іродів сину, повилазило, хиба не бачили, що я твій царь ? Що ти повинен мені податки давати ?

Чоловік скочив з переляку з свого місця, почав низько кланятися, а далі й каже :

— Ой, царю найясніщий ! Щось неначе мій розум потьмарився. За турботами та клопотами я й позабув про це. Прости мене, добрий царю, бери з мого добра все, що тобі потрібно.

От царь став порядкувати тут по своєму.

На той час іде дорогою голодний, стомлений Пан. Бачить, дім повний добра, а в ньому порядкує царь; їсть, пе та посміхається, а хазяїн на дворі з жінкою та з дітьми вози ріжним добром накладає.

Привітався Пан із Царем, почали тоді в двох порядкувати.

Іде дорогою голодний Дука. Бачить — дім повнийдобра а в ньому порядкують царь та пан, а хазяїн на дворі вози накладає. Привітався з царем дука і почали в трьох порядкувати.

От хазяїн трохи не все своє добро поскладав на вози, а пан та дука ще підганяють і того нема й сього ще нема.

Як уже не було що класти, тоді царь сказав спасибіг і поїхав з возами до столиці, а з ним поїхали пан і дука.

От ідуть.

Каже пан цареві:

— Служив я тобі колись вірно, у всьому допомагав, через тебе я роздав свої землі. Тепер і ти мені допоможи.

Царь скривився, а все ж каже!

— Добре. Даю тобі десяту частину свого добра, а тільки з тим, щоб ти мені й надалі допомагав.

Узяв пан свою частину.добра і поїхав на свої землі. Царь з дукою їдуть далі. '

Каже до його дука :

— Служив я тобі колись вірно, у всьому допомагав, через тебе роздав я своє добро, а тепер ти мені допоможи.

Царь скривився, а все ж каже :

— Добре. Даю тобі одну десяту частину свого добра, а тільки з тим, щоб ти мені й надалі допомагав.

Узяв дука частину добра і поїхав у свої маєтки. От приїздить царь до столиці, а там усі люде голодні, бо всі закинули свої роботи та все сваряться та бються за корону. Гукає царь на людей:

Тихо, підданці! Дам усім хліба й усякої поживи 5верніть тільки мені корону!

Кинулися голодні люде в палац, розшукали корону, перебили тих, хто ще чиплявся за неї і принесли її закрівавлену, розтоптану й знівечену.

Царь узяв та й каже :

— І така буде добра — аби корона.