Три як рідні брати - Сторінка 6

- Федькович Осип-Юрій Адальбертович -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+


У тиждень перед весіллям, у неділю (вже і заповіді вийшли, і пиво вже взяли), сидимо ми собі усі три та радимось дещо, а я журюся.

— А ти що журишся? — питає Тоній.

— От журюся. Ви вже маєте кожний свою дружбу, а я ще не маю. Та й не знаю, кого би то собі взяти?

— Або Андрія Сірмана? — каже Яків.

Але туї Марія (Якова молода) без духу в хату.

— Бадічку, — каже, — за вами якийсь вояк питає!

— Де? — кажу.

— Та он за ворітьми!

— Чому ж не йде в хату?

— Не хоче, каже, аби ви д нього вийшли.

— А який він?

— Русявий, високий, очі, як ті фіялки, сині, а як говорить, то… то ув одно моргає.

Я не побіг, а полетів з хати.

— Бая, — кажу, — пане мій годний, соколе мій ясний, чи це ви, чи я п’яний?..

— Ба, це таки я сам. Наш регемент стоїть тепер у Чернівцях. Я чув, що ти женишся (бо я за тебе ув одно перевідував), от і випросився на 14 день на урльоп, щоб то в тебе погуляти вже та погуляти! Чи добре я оце зробив?..

— Ой, — кажу, — пане мій срібний, пане мій дорогий, орле мій сизий!.. — а сам так го обіймив, трохи не задушу.

— Та гов же бо, гов, — каже Тоній, сміючись. — Ліпше просім оцього пана, аби тобі пішов у дружби.

— Упідскоки, — каже Бая.

— Але? Але? — питаю я та й віри не йму. Де ж я того годен?

— Ти дурень! — каже Яків, свищучи.

— Хіба так! — кажу я, глянувши то на Якова, то на Баю.

— Ви оце пусте завели, — каже Бая, — ануте-ко мені лиш чарки! — а сам виймає з тобівки шип з вишником такий, що в дві оці!

XVII

Тепер ми вже давно, як жонаті. Тоній держить мою сестру Олену, Яків Марію, а я знов Яковову Катерину. Такий-то вже тривок між нами любий та милий! І грунта маємо, і худобу, і пасіку, ще і ставок хочемо собі викопати. А з Тонієм та з Яковом жиємо собі, як ті рідні браття, сказано: Три як рідні брати. Скоро неділя або празник, а ми вже вкупі: сидимо, радимось, балакаємо, а як нас охота збере, то і вип’ємо по чарці, і заспіваємо собі гарно, а ніхто вже так, як моя Катруся-серденько: як заспіває, то неначе в кленовий листочок запіє, а Тоній за нею на скрипку. Славно грає! А часом то згадаємо собі давні свої літа, як-то ми бідували у світі, не знаючи долі. Тоді хіба посумуємо хвильку, але лиш хвильку, відтак знову зрадіємо, звеселимось та й порозходимся тихенько, гарно, звичайно, сказано — щасливі. Лиш братик мій Онуфрашко, сизий мій, не обізветься між нами, не подивиться очима тими тихими та любими, не промовить речами своїми добірними: як спить, так спить собі на цвинтарі поуз батечка свого та неньки. А мені все здається, що він не вмер, що він мусить відкіля надійти. Да, мабуть, не прийде вже, серце моє!

------------------—
Примітки:
[1] Зо дня, відо дня — черговий, днювальний.
[2] Боля обходити — хворих доглядати.
[3] Урльоп — відпустка.
[4] Чого хочеш? (польськ.)
[5] Урльопас — відпускний документ.
[6] Мантлину — жовнірський плащ.
[7] Зафасувати — одержати.
[8] Рантух — хустина з тонкої тканини.
[9] Варе — чей, ачей.
[10] Аж не зумівся — аж знетямився.
[11] Шмаття комісного — військового одягу.
[12] Камата — плата за несвоєчасне повернення боргу.
[13] Фантувати — забирати майно за неоплачений борг.
[14] Латри — міра дров.
[15] Весну робить — весняну роботу робити.
[16] Бецирк — повітовий уряд.
[17] Абшит — відставка, звільнення від військової служби.
[18] Падонько — батенько.
[19] Велицідня — післявеликодні церковні свята.
[20] Ціритись — сміятися, шкіритись.
[21] Тривок — життя.
[22] Ногавиці — штани
[23] Келеф — ціпок з топірцем.