Українська трагедія. Запах танго (третя книга) - Сторінка 42

Ніби не помічав її. Лише до Миколки, як завжди, був уважним. Розмовляв з ним, ніби з дорослим. І син тягнувся до нього. Маму теж визнавав, але як щось таке, що саме по собі зрозуміле. Є – добре, нема – не проблема. Коли ж Бориса довго не було вдома, Миколка хвилювався, постійно запитував у неї, де тато.

Врешті, Дзвінка заспокоїлась. Це такий період зараз у неї. Минеться. Головне, щоб картини писались. І щоби була у них душа.