В ярах - Сторінка 2

А втім не подохнемо.

Забрязкотіли миски. Івась почепився на шию батькові і сховався з ним у хаті.

Запустіло в подвір'ї...

На ярах парких висвічувались хатки—там спали, .чекаючи завтрішнього, голодного дня... Через кручу, ' на другім кінці, виглядала Хведорова хата. Мертво.

Багаття загасло й огонь не грається на мокрому ^-тумані. З річки продирається потоками теплий пар.

Молодіє ніч. А небо затяглося хмарами, насупило брови. Стереже однобарвну хмару. Кладовище стоїть — осторонь, просунуло в пазуху хмар волохаті руки.

Стома...

Раптом пронісся загартований вітер і повідомляли І дуби один одного.

...Враз наповнились синім сяйвом ярки, засвітилось подвір'я.

Блиснуло і вмент золота гадюка зарилася у хмари.

А в підгір'ї ліс зашепотів.

Ударило.

А потім забризкав дощ... Забилось, залопотіло... Рипнули двері. Каленик глянув лагідно.

— Не оставляє таки доля — і пішов у хату. Ніч промайнула хутко.

Каленик одягся, взувся, нап'ялив шапку. Зійшовся там, де сходилися дві стежки, з Хведором. Поздоровкався. Хведір побіг, сковзаючись із гори, вперед. А Каленик зареготався.

— Ти сьогодні жінки не бив, того, мабуть, і веселий?

—А ти чого не надутий?

— Та я за дощик радію!

На листі стоманітним діямантом налились роси; од зорі зачервонілись луки; спереду тільки висока гора, залита лісом...

Хведір сміявся:

— Тебе жінка не била?

— Слухай, Хведоре, ти смієшся. А знаєш... Під гарячу руку замилую... Чортам буде тошно. Терплю, але як і ввірветься...

Хведір поміряв його поглядом:

— Я знаю: навкулачки ти вмієш, а тут куций, брате!

(Збризкувались прозорим, м'яким склом... Підходили до глинищ. Та-ж сама гора. І з неї видно однакові села...

Але Каленик полохливо обмер, обірвався:

— Диви!

1 жаху повні широкі, покров'янілі очі бігали по ямі. Хведір ковтнув глину, ноги затрусилися.

— Діждались дощика!

— І борошна — заїкнувся несамовито Каленик, потім припав з копаницею, підкопувався до заваленої ями.

— Може нетовсто, зверху тільки?

Сів і Хведір, брав руками важкі шматки і з прокляттям викидав...

...Каленик одкинув далеко копаницю.

— Що? Раділи за дощ? А тепер...—і раптом прокляв долю, дощ і глину.

— А їсти'

Завалена глиною яма, насмішкувато сіріла. Стояв синій ранок.

Верба общипана зрухнулась, затрусила мрякою, 1а біля заваленої ями прибилось дощем вчорашнє йбагаття—вугілля.

— Що робити?

— Підемо на заробітки.

— А жінка? А діти?

— А то не знаю. Тут де-небудь пристроїш!

— Тут де-небудь? — гірко перекривив Каленик,— я не піду додому. В село піду, може наймусь, або юозичу дещо!

Потім повернув вправоруч на дорогу.

...Каленик ходив найматись, його всюди стрічали з посмішкою і розводили руками.

— Самим не стає їсти!

І він обурений вернувся додому. Після дощу чебрець розривався в сонячному по-Гвітрі. Хата посвіжішала, бо бур'ян, що ріс на стрісі, позеленів. Катерина зустріла Каленика:

— Кінчили вже?

Він мовчав і дивився на діти. Катерина знову:

— Чого мовчиш? Хіба може...—боялась доказати, нервово перебирала пальцями передника.

— Завалилась яма!—вибухнув—і не балакай, а то вб'ю. Уб'ю!—і підняв руку.

— Коли це ти став такий? Лякаєш? Ох, горенько! —заскаржилась і раптом змовкла. — А потім знову: Йолопе, чого стоїш"? Нічого не їли сьогодні. Пху на тебе!—обернулась і плюнула.

Розлилась живцем кров по жилах. Надулись жили.

— На тобі! —Вдарив і вмить пішов у хату. Вона схватилась за голову і тихо сіла на порозі.

Не плакала. Івась прибіг.

— Мамо, я хочу їсти.

А там провалля сходили, підіймались на гору. Каленик проліз крізь двері.

— Катерино! Я йду на заробітки. Кажуть, що в Ковалівці хліб є.

— А я?

— Продаси кохту, мій піджак, поки-що. А там я навідаюсь.

Нічого не відповіла. Злісно подивилась услід. Постать Каленика трохи пригорблена нижчала в яру... Він пішов до Хведора. А маленька дитина злізла на руки до матери і закричала:—е,—е!

— їсти хочеш,—спитала Катерина і щільніш притулилась до дитини...

...Каленик вернувся з Хведором, взяв клунка і винуватий підійшов до жінки:

— Ну, прощавай! Не сердься, та бережи себе. Скотилась сльоза. Поцілував Івася і пішов.

А Катерина дивилась услід.