В Країні Місячних Зайчиків - Сторінка 3
- Нестайко Всеволод -Крок за кроком просувалася вона вперед, не втрачаючи з очей зелененький вогник жучка-світлячка.
Страховиська біснувалися все більше й більше, крики ставали дедалі голоснішими. У Нусі по спині бігали колючі мурашки, їй дуже хотілося втекти звідси, але вона пересилювала себе.
І раптом все зникло, і настала дзвінка тиша. І нараз у тій тиші виникло зміїне сичання. Воно все наростало, наближалося, наближалося... І знову зчинився гвалт. І жахливі страховиська. заблимали лупатими очима і заклацали ікластими щелепами.
Але страх поволі відпускав Нусю. Найбільший страх несподіваний, а коли його знаєш, чекаєш, він уже не такий жахний. Призвичаїтися можна й до страху.
Нуся йшла далі. Очі її вже звикли до темряви, і вона почала розрізняти ґратчасті вікна, з яких визирали чудовиська, бруковані вулички з водостоками, по яких гадючи-лися потворні плазуни, склепіння над головою, під якими сновигали велетенські кажани.
Нарешті жучок-світлячок Богдан підлетів до залізних дверей з іржавими кільцями замість ручок.
Крики страховиськ стали просто неймовірними.
Нуся не чула, що їй говорив жучок-світлячок, але зрозуміла, що, мабуть, треба відчинити двері. Вона взялася за іржаве кільце, і двері із скреготом відчинилися.
У темряві срібно світився екран маленького чаривізора, на якому було видно рогатий місяць і зірки серед безхмарного нічного неба. Від місяця тяглися срібні промінці кудись у куток за дверима. Нуся зазирнула туди.
Там, зв'язаний промінцями, сидів місячний зайчик. То був Сяйвик.
Нуся побачила, як жучок-світлячок метнувся до Сяйвика і почав розв'язувати його. А Нуся кинулася і схопила чаривізор.
І тут з'явився Кошмар Кошмарович Ойой.
— Ой! Ой! — мимохіть вихопилося в Нусі: такий він був неймовірно страшний.
— Поверни негайно чаривізор! — громовий голосом закричав Кошмар Кошмарович. І від того крику затремтіли у Нусі коліна. Але, пам'ятаючи слова жучка-світлячка, що кошмари нічого не можуть їй зробити, а тільки лякають, вона не випустила чаривізора з рук. Притиснувши його до грудей, Нуся кинулася назад із Страхолюндії. Вона встигла побачити, як місячний зайчик Сяйвик пострибав слідом за нею, а жучок-світлячок Богдан полетів попереду.
Розділ VI
ВТЕЧА
— Стривай, я гукну зараз сову й пугача, а ти сховайся, щоб тебе не побачили,— писнув їй біля вуха жучок-світлячок, коли вони вискочили з провалля. І жучок-світлячок зник. А Нуся з Сяйвиком сховалися у кущах.
Ще періщив дощ, і блискало, й гримотіло, але видно було, що гроза потроху вщухала, що Гургур Петрович та Блисьблись Іванівна от-от помиряться. І тоді повилазять із своїх схованок лісовик Трісь і польовик Уу, і випірне з води водяник Бульк. Одберуть вони в Нусі чаривізор і знову запроторять Сяйвика у Страхолюндію, тепер уже навіки. До кінця звільнитися Сяйвик може лише тоді, як на чаривізор впаде місячне світло, щоб Сяйвик мав змогу перескочити з чаривізорного променя на живий місячний промінь.
Нуся з тривогою прислухалася до затихаючого грому. Невже не встигне жучок-світлячок?!
Аж от стиха залопотіли крила, і на галявинці з'явилися Софія Павлівна та Ух Степанович. Нуся вискочила з кущів їм назустріч.
Гойдалка валялася у траві, там, де її покинули. Сова й пугач схопили її своїми могутніми лапами. Нуся сіла, і вони злетіли в небо.
І саме вчасно. Бо якраз у цю мить з води вигулькнув водяник Бульк. Він встиг помітити, як злетіли в небо втікачі, і заволав щосили:
— Гей! Хлопці! Щоб вам у носі свиснуло! Де ви поховалися?! Вони ж тікають!
— Га?! — вистромився з одного дупла лісовик Трісь.
— Що?! — вистромився з другого дупла польових Уу.
— От вам і "га"! От вам і "що"! — роздратовано закричав Бульк.— Я під водою, звичайно, не чую й не бачу. Але ж куди ви дивилися, трясця вам у печінки!
— Так гроза ж була! Таке робилося! — чухав лисину польових Уу.
— Невже Гургур та Блисьблись не відлякали їх?! Ти диви! А я був певен. Ми ж домовилися. От же! — кривився Трісь.
Тут з провалля почувся голос Кошмара Кошмаровича:
— Чаривізора вкрали!
Лісовик схопився за голову:
— Мій чаривізор! Я ж без нього, як без рук!
— Катастрофо! У погоню! Дожени! Поверни! Відбери! Над верховіттям дерев зашумів вітрюган-хуліган. І кинувся у погоню.
Втікачі відлетіли вже за межі Вражого Лісу, але їх ще можна було наздогнати. Та тут навперейми Катастрофі раптом підлетів вітер Вітя, збив і закрутив його у вихор.
— А щоб тобі! — закричав Катастрофа, звиваючись угору і намагаючись вирватися. Проте лагідний вітер Вітя мав неабияку силу. Він міцно обіймав Катастрофу і лоскотав його своїми дужими руками. Як усі хулігани, Катастрофа страшенно боявся лоскоту і закручувався у шалений смерч, не в змозі зрушити з місця.
Тим часом втікачі були вже далеко. 1 коли вітер Вітя нарешті відпустив Катастрофу, доганяти їх було пізно.
Водяник, лісовик і польовик разом лайнулися поганими словами. Та тільки безсило перезирнулися. Що вони могли зробити? Що можна зробити вітрові?
Розділ VII
ПРОДОВЖЕННЯ СНУ
І от знову Нуся в Країні Місячних Зайчиків.
Місячні зайчики обступили Сяйвика, вітають його з поверненням, розпитують, радісно галасують.
І Нусю всі вітають, дякують за мужність, за витримку, за те, що визволила Сяйвика.
Та враз Олелько вигукнув:
— Стривайте! Не можна гаяти часу. Треба, щоб Сяйвик негайно повернув Нусю в її вчорашній сон. Аби вона дізналася, що там сталося у того дідуся. Давай, Сяйвику!
Ну що ж, хай засинає. Я зараз принесу той сон,— сказав Сяйвик.
Нуся відчула, як очі її почали злипатися, п'янкий запах матіоли наморочив голову, присипляв... і...
І враз Нуся опинилася у тому ж лісі, що й учора. Перед нею стояв маленький заплаканий дідок у червоному крислатому капелюсі і білих шатах.
— Так от слухай,— сказав він.— Я гном. Спиридон Спиридонович Красношапка. У мене є онук гном-агроном Цибулька, дуже здібний хлопець, який намагається вилікувати цей ліс. А ліс хворий. Бо лісовик Трісь губить, нищить його. Лісовик зацікавлений, щоб у лісі було більше загиблих сухих дерев, бо ж він тріщить, ламаючи сухі гілки, і лякає цим усіх, хто заходить до лісу. Лісовик Трісь вимагав від онука Цибульки, щоб той не заважав йому нищити ліс, а Цибулька не слухався. І от лісовик зачаклував його, перетворив на звичайнісіньку цибулину і віддав панові Мороку у Зландію. Тепер мій онук лежить десь серед інших цибулин у Баби Яги. І Баба Яга може будь-коли скришити його у борщ або в печеню чи ще в якийсь наїдок. І пропаде, загине мій любий дорогий онук Цибулька! — гном Спиридон Спиридонович Красношапка знову заплакав.
— Не плачте! — мовила Нуся.— Ви ж казали, що його можна врятувати. Скажіть лише як, і я все зроблю.
— Ех-хе-хе! — зітхнув гном.— Чи зможеш? А як зможеш, то чи захочеш?
— Ну я ж сказала! — образилася Нуся.
— Тоді слухай. Розчаклувати мого онука Цибульку можна тільки за допомогою квітки матіоли, нічної фіалки, та й то не простої, а тієї, що росте у Країні Місячних Зайчиків. Отже, тобі, по-перше, треба потрапити у Країну Місячних Зайчиків. По-друге, взявши там матіолу, проникнути у Зландію і там, доторкнувшись квіткою матіоли до цибулини, у яку перетворив мого онука лісовик, розчаклувати його. Але це ж так небезпечно! Там же у Зландії стільки вражої сили — і Баба Яга, і Змій Горинич, і Кощій Безсмертний, і всякі інші. Не кажучи вже про пана Морока...
— Але ж Цибульку та вража сила може одразу знову зачаклувати,— сказала Нуся.
— Ні. Вдруге зачаклувати його вже не зможе ніхто1,-Розчаклованого зачаклувати неможливо. Такий казковий закон.
Нуся ще хотіла щось сказати, але не встигла. На цьому сон перервався. Нуся прокинулася.
— Ну що? — спитав Олелько.
Нуся розповіла свій сон, слово в слово переказавши все, що говорив гном Спиридон Спиридонович.
— Ну що ж,— сказав Сяйвик.— Першу умову ти виконала. Ти вже в Країні Місячних Зайчиків. І квітку матіоли, вважай, маєш. Тепер треба летіти у Зландію. Причому зараз же, уночі, поки вража сила спить.
— Спить, та не вся,— зауважив Олелько.— Пан Морок не спить. Для нього ніч — робочий час.
— Точно. Треба якось відвернути його увагу,— сказав Сяйвик.
— Правильно! — погодився Олелько.— Це можемо зробити ми, хтось із нас. Скориставшися з чаривізора лісовика Тріся. Ніхто не зможе затулити нам місяць.
— Точно! Здорово ти придумав. Цур полечу я! — вигукнув Сяйвик.
— І я! Оскільки я придумав!
— І я! І я! ! я!..— залунало звідусіль.
— Ні! — рішуче сказав Олелько.— На проміння чаривізора перескочимо тільки Сяйвик і я. Всім ризикувати не можна. Якщо всіх кудись запроторять, хто ж тоді носитиме людям сни?
Місячні зайчики змушені були погодитися.
Розділ VIII
У ЗЛАНДІЇ
Пан Морок, кутаючись у чорний оксамитний плащ з каптуром, неквапно походжав по Зландії. Всі спали. У своїй хатинці на курячих ніжках свистіла носом Баба Яга. Хукав крізь сон полум'ям на ґанку Змій Горинич, який завжди спав на ґанку, щоб не наробити у хаті пожежі. А з будиночка Кощія Безсмертного лунало таке гучне хропіння, що будиночок аж хитався й підскакував на фундаменті.
Пан Морок задоволено усміхався. То були для нього наймиліші хвилини. Щойно він балакав по чарифону з віце-президентом Страхолюндії Кошмаром Кошмарови-чем. Ойой доповів своєму президентові, що всі кошмари розбіглися лякати людей і у Страхолюндії тиша і спокій. Про надзвичайну подію, яка сталася нещодавно, тобто про звільнення Нусею Сяйвика і втрату чаривізора, пан Морок ще нічого не знав. Кошмар Кошмарович не наважився доповісти Панові Мороку про це уночі, і щоб не псувати йому настрій, вирішив відкласти на ранок.
Настрій у пана Морока був таким чином пречудовий. Вій уявляв собі, як здригаються і скрикують крізь сон від кошмарів люди, тихенько підхихикував і мугикав собі під ніс пісеньку, яку щойно склав:
"Тари-бари-бумбарари!
Я співаю про кошмари,
Про кошмари неймовірні
І жахливі.
Про хвилини мої радісні,
Щасливі.
Бо для мене кайфу кращого
Немає,—
Коли хтось кричить від страху
І страждає.
Тари-бари-бумбарари!
Та нема страшніше кари,
Ніж мої нічні кошмари.
Тари-бари-бумбарари!.."
Він так захопився, що не одразу помітив, як у нічному небі з'явилося щось дивне. Справді сова й пугач, які тримали у лапах гойдалку з дівчинкою, виглядали незвичайно. Пан Морок вгледів їх лише тоді, як вони вже підлетіли до Зландії.