В пошуках скарбів (збірка) - Сторінка 4

Кримський хан підняв сорокатисячну орду і вирішив, як настане зима, стерти з землі Запорозьку Січ.

Цю підступну операцію надумали провести на різдво, саме тоді, коли козаки після доброї вечері у святвечір поснуть. Задум був такий — заскочити січовиків зненацька й вигубити їх.

Настала зима. Морози скували Дніпро. Хан посадив 15 тисяч яничарів на добрих коней, узяв свою сорокатисячну орду й, тримаючись далі від Дніпра, щоб не помітили запорожці, повів військо на Україну.

Як оповідає історик, на третю ніч різдва, пізньої пори, хан підійшов до Січі й несподівано захопив варту, що була на віддалі від коша. Старі загартовані козаки, що стояли на варті, хоч і зазнали тяжких тортур, усе ж нічого не виказали. Але між ними був один молодий козак, який спокусився тим, що хан пообіцяв йому волю й нагороду, розповів, що всі запорожці перепилися й сплять по куренях. У Січ можна пройти через єдиний відкритий перелаз.

Хан зрадів цій звістці, вирядив з козаком усіх яничарів у Січ і наказав їм вирубати сонних запорожців усіх до єдиного, а Сірка схопити живцем.

Віддавши такий наказ, хан оточив своїм військом усю Січ і пильнував, щоб ніхто з козацтва не втік під час різанини. Але султан і хан пошились в дурні з своєю стратегією. Вони не знали, що саме на різдво, за старим звичаєм, багато козаків, які зимували по дніпровських низових лугах та островах, прибували до коша обирати військову старшину. Всі ці козаки, які теж ночували в куренях, були тверезі.

Стояла морозна ніч. Запорожці й гадки не мали про лихий намір ворога, вони зашпунтували свої курені й безжурно відпочивали в них. Яничари через відчинену хвіртку тихо зайшли на територію Січі, захопили виходи, гармати і вже були готові кинутися на сонних козаків.

Саме в цей час в одному курені, де було 150 чоловік, прокинувся козак Шевчик. Він виглянув і не пойняв віри своїм очам: усі вулиці Січі густо заповнили турки.

Кмітливий козак не розгубився, а тихенько свиснув тим, що не спали й грали в карти, збудив інших своїх товаришів. Про підступний напад дізнався курінний отаман; він наказав частині козаків узяти мушкети й стати біля вікон, щоб безперервно стріляти просто в натовп турків, іншим — заряджати рушниці та подавати стрільцям. Усе це робилося тихо й швидко. Коли всі вже були напоготові, курінний наказав відчинити вікна й стріляти в яничарів. Одностайні постріли збудили всіх і осяяли спалахами всю Січ. Почали стріляти й з інших куренів. Пострілами скошували враз по два-три яничари. Вороги розгублено стояли перед запорожцями, як на долоні. А з вікон по них безупинно поливали свинцем. Яничари метушилися, панічно бігали по вулицях, шукаючи порятунку. Але всюди наскакували на смертоносний вогонь.

Коли живих яничар лишилося мало, запорожці за командою Сірка припинили вогонь з вікон. Вони вискочили з куренів, озброєні мушкетами, луками, списами, шаблюками, а то й дрюччям, і зав'язався бій врукопаш.

Настав ранок. Сонце освітило жахливу картину, вулиці були завалені замороженими трупами. З 15 тисяч яничарів лише півтори тисячі втекло з Січі через єдину відчинену хвіртку. Непрохані гості, як навіжені, бігли світ за очі. В полон було взято 150 яничарів і чотири аги, а полягло їх 13 500. У нічному бою загинуло 50 козаків і 80 поранено.

Коли хан, який стояв біля Січі, почув про страшну поразку, він поспішно зняв облогу і щодуху помчав у Крим, увесь час оглядаючись, чи не женуться за ним запорожці.

Сірко швидко спорядив двохтисячний загін козаків, сам скочив на коня й кинувся навздогін ханові, але наляканий хан так швидко накивав п'ятами, що наздогнати його запорожцям не вдалося.

— Що ж, батьку, нам робити з трупами яничарів: закопувати їх у землю, чи як? — спитали козаки Сірка.

— Ні, в нашу святу землю бусурменів не треба ховати. Прорубайте побільше ополонок і — в Дніпро їх: звідкіль прийшли, нехай туди й пливуть!

Звістка про безславну загибель яничарів у Січі швидко долетіла до турецького султана. Він страшенно розгнівався на свого візира, який напоумив його на цю безглузду операцію. Спочатку султан хотів скарати візира на горло, а потім зглянувся: дарував йому життя, але загарбав усе його майно, а самого візира назавжди заслав на острів Родос.

Після цієї поразки турки довго не насмілювалися затівати походи проти запорожців. Зате Сірко не залишився в боргу.

1675 року в кінці липня він скликав раду запорозького товариства, на якій було вирішено: помотатись ханові за харцизький наскок на Січ, за тривоги й шкоду, завдану низовому товариству. Нехай знає хан, що запорожці не стерплять кривди й зневаги. Кошовий отаман наказав своєму війську підготуватися в похід, запастися харчами й військовим спорядженням на три тижні.

Сірко відібрав 20 тисяч найхоробріших козаків, перейшов Дніпро і швидко повів своє військо на Крим. А щоб не помітили його вороги, він пішов не просто на Перекоп, а взяв ліворуч — степом, а потім швидко пройшов знайомий йому брід через Сиваш.

Усе робилося за наперед розробленим планом. Сам Сірко з чотирма тисячами козаків зупинився біля воріт Криму — броду Сиваша, решту війська поділив на кілька загонів і під керівництвом досвідчених ватажків відрядив у Крим, щоб "підпустити диму" ханові. На п'ятий день усім загонам наказано повернутись до броду. За п'ять днів вони потрясли весь Крим: міста й села віддано вогню й мечу. Хан ледве встиг вискочити з своєї столиці Бахчисарая і разом з агами та мурзами сховався в горах. За ним бігли татари, рятуючись від запорожців. Коли хан почув, з яким невеликим військом Сірко наполохав увесь Крим та яким шляхом він проскочив у його царство, зібрав 50 тисяч татар і кинувся з своєю ордою до Гнилого моря — до сиваського броду, щоб замкнути козаків.

Хоч який хитрий був старий хан, та Сірко був ще хитріший. Кошовий отаман розгадав наміри хана ще тоді, як досилав козаків у Крим. Він не тільки не кинув броду напризволяще, а навпаки — сам засів там.

Запорожці поверталися з трофеями до броду. І ось тут натрапили вони на орду, що підступала до Сірка. Враз ударили з тилу, розбили військові загони хана, взяли кілька тисяч у полон татар і турків, навіть мало не схопили самого хана.

Після цієї блискучої перемоги Запорозьке військо забрало великі татарські табуни овець і визволило з полону своїх братів-невільників. Потім перейшли сиваський брід, а далі подались на Запорожжя.

В Січі ухвалили гучно відсвяткувати перемогу над давнім ворогом. Два дні бенкетувало січове товариство під безугавний грім гармат і випали мушкетів.

А коли відлунали святкові салюти, Сірко разом з козацького громадою написав 23 вересня 1675 року кримському ханові глумливого й дошкульного листа, в якому кошовий отаман повідомляв бахчисарайського володаря, що наскок козаків на Крим зроблено з вини самих же татар, за підступний різдвяний наступ на Січ.

Ось цей лист у скороченому варіанті:

"Ясновельможний мосце хане кримський со многими ордами, близький наш сусіде! Не мислили би ми, войско низовоє Запорожськоє, входить в войну і неприязь вашею ханською милостію і со всім кримським панством, если би не увиділи начала ея с вашей сторони; ваша ханская милость, послушав дурного совіта сумасбродного і безумного цареградського візиря, а по цім і приказанія найяснішого найвельможнішого султана своего, начали с нами войну прошлой зими. Ви приходили к нам, низовому Запорожському войську, с султанськими яничарами і со многими кримськими ордами; подкравшись ночним временем к нашей Січі і сняв стоявшую за нею нашу стражу, ви отправили в Січ п'ятнадцять тисяч яничар, которим приказали (что стидно било вам ділать) не "по-кавалерству" вибить і істребить всіх нас, молодцов, войско Запорожськов, сонних і не чующих нікакой біди, а кучу нашу січввую до основ анія раскопать і разорить; сами же ви с ордами стали било около Січі, что-би і духа уходивших молодцов не упустить. Но ваше намірєніє і замисле Христос бог і премилосерднійший наш спаситель обратил на благо, а болізнь і бідствія на голови турецьких яничар, о чем ваша ханськая мосць хорошо знает. Не предвидя от вас нікакового злого умисла і скритнаго дійствія (ібо ви хотіли дійствовать тайно в отношенії тих людей, коториє занімаються рицарським ділом), ми нігде не ожидали вас, не брали предосторожності і не були готові к тому, чтоби дать вам отпор. Один господь бог спаситель сохранил і защитил нас от вашей напасті і нашего бєдствія. І так как ваш поступок огорчил нас і причинил нам, войску Запорожському, досаду, то ми, по приміру древніх предків і братьев наших, рішили постараться за обіду і огор-ченів воздать і отомстить вашей ханской мосці і всему ханству ровним за ровное, но не тайно, како ви поступили, а явно, по-рицарськи... І если та "гостина" наша в вашем панстві показалась нам "недишкретною", то, бить может, так оно і єсть, ібо козаки, как не одной матері діти, так і не одного нрава: одні стріляли направо, другіе наліво, а треті прямо, но так добре, что всі в ціль попадали. Да і "недишкреції" той ми от вас научились, а не сами видумали... І єсли ми в єтом торжестві чим-небудь обезпокоїли вашу ханськую мосць і вам показалось что-нибудь с нашей сторони "недишкретним", то ізвіні нас на том, ваша ханская мосць; не забивай, однако, что всякая "недишкреція" обикновенно платиться за такую же "недишкрецію". Не ізволь, ваша ханская мосць, смотріть на сраженіб, как на пугало, і нас, войско Запорожськоє, ні во что ставить, а впредь на нас откритой войной наступать; в противном же случаі, єсли будеш поступать іначе, то і ми, взаімно собравшись уже гораздо лучше і в большей силі, явимся в кримское панство не на сивашськую переправу, а прямо в самий Перекоп, виломав у ній і отворив для себе ворота, на что імієм все средства, і до тих пор із него не вийдем, пока, при всесильной божьей домощі, не увидим конца свого діла. Ітак, ми, войсько Запорожськоє низовое, не желаем воевать і бить в распрі с вашею милостію і со всім кримским панством; однако, єсли снова увидім с вашей сторони повод к войні, то ми взаїмно яе побоїмся напасть на кримское панство. Ізложив все єто, желаем вашей ханской мосці доброго здоров'я і счастливой жизні. Вашей ясновельможной ханской мосці доброжелательние приятелі Іван Сірко, атаман кошевой, со всім войска низового Запорожського товариством" .

Як бачимо, і цього листа написано з уїдливою дошкульністю й дотепністю, властивою запорожцям.